Абсолютно неймовірна історія про Героя Франції і радянського агронома

16


Ранньою весною 1966 року, у кабінеті генсека Леоніда Брежнєва пролунав дзвінок.
Дзвонив міністр закордонних справ і повідомив про візит в СРСР президента Франції генерала Шарля де Голля,високий гість висловив побажання, щоб серед зустрічаючих його в Москві, знаходився його ДРУГ і СОРАТНИК, що проживає в СРСР Армад Мішель.
— Ну і що? – спокійно запитав генсек. – У чому проблема-то?
— Немає такого громадянина в СРСР, — слабким голосом відповів міністр. – Не знайшли, Леонід Ілліч.
-Значить, погано шукали, — Брежнєв кинув трубку, натиснув якусь кнопку і наказав пошукати добре.
Совершенно невероятная история про Героя Франции и советского агронома Война и мир
Армада Мішеля шукали в республіках, краях і областях, підключивши КДБ.
Ну не було, не було в СРСР людини з таким ім’ям і прізвищем, назрівав скандал. Одна з друкарок не без коливань повідомила, що три роки тому їй, начебто, довелося ОДИН раз надрукувати це ім’я, документ призначався особисто Микиті Хрущову.
Терміново поїхали до Хрущову, який безвиїзно жив на відведеній йому дачі.
Совершенно невероятная история про Героя Франции и советского агронома Война и мир
72-річний Хрущов згадав одразу.
— Ну, був такий дивак. З Азербайджану. Під час війни у французів служив, в партизанах. Так ось ці ветерани французькі візьми і пішли йому сто тисяч доларів. А цей дивак візьми і відмовся. Ну, я і звелів його доставити прямо до мене. І прямо так, за партійним йому сказав: подобається, мовляв, мені, що ти подачки заморські не приймаєш. Але, з іншого боку, повертати цим капіталістам гроші прикро якось. А не хочеш ти, брат, цю суму в наш Фонд Миру внести? Ось це буде по-нашому, по-радянськи! І він вніс.
Розцілував його. Бо, хоч і дивак, але свідомий.
Я чого про Фонд Миру повторюю? — підніміть фінансову звітність та знайдете його.

Незабаром урядовий кортеж з декількох автомобілів вирушив на північ Азербайджанської республіки – місто Шекі, звідти по вибоїстій вузькій дорозі до маленького села під назвою Охуд.
Час був вечірній, кортеж під’їхав до скромному будиночку на околиці села – уже знали кого саме шукати.
На ганок вийшов сільський агроном сорока семи років, невеликого росту і, що незвично для цих місць, русявий і блакитноокий.
Його обступили чиновники і урочисто оголосили, що він повинен терміново летіти в Москву, до самого товариша Брежнєву. Він нічому і нікому не здивувався і відповів, що – купа справ, мовляв колись йому.
Тоді назвали ім’я де Голля і виклали суть справи.
Агроном попросив заприсягтися і чиновники клялися своїми дітьми.

Цієї ж ночі Ахмедия Джабраїлов (саме так його звали в миру), він же один з найбільш знаменитих героїв французького Опору Армад Мішель вилетів до Москви.
По приїзду його відразу відвезли в ГУМ, у двохсоту секцію, яка обслуговувала тільки вище керівництво країни, де всі рівні) і там підібрали йому кілька костюмів, сорочок, краваток, взуття, шкарпетки, запонки, нижня білизна, плащ, демісезонне пальто і навіть парасолька від дощу. А потім все-таки повезли до Брежнєва.
«Товариші» допровадили його в кабінет і повідомили наступне:
«Завтра вранці прибуває де Голль. У програму його перебування входить поїздка по країні, може статися, що генерал захоче відвідати будинок свого друга і соратника – село Охуд, була складена карта тій частині села, де знаходився його будиночок.
— Ось ці сусідські будинки протягом двох діб будуть зрівняні з землею. Живуть у них переселять в більш упорядковані будинки.
Будинок агронома – піднімуть в два поверхи, окільцюють верандою, додадуть дві прибудови, а також хлів, стайню, просторий курник, кілька гаражів – для особистого автомобіля. Всю територію обгородять добротним парканом і оформлять як власність сім’ї Джабраиловых.
А йому треба забути про те, що він агроном і скромно повідомити де Голю, що він став одним з перших радянських фермерів.»
Він вислухав, не перебиваючи і всякої паузи, сказав:
-Я нічого не почув, вважайте, що ви нічого не сказали, — встав і вийшов.
На наступний день, одягнений з голочки, він зустрічав де Голля у Внуково-2.

Генерал втік по трапу не за віком легко. Тепле рукостискання з Брежнєвим, Де Голль нахиляється до генсека, на обличчі генерала було щось на зразок вибачення, і тут же він кинувся до стоїть в стороні агроному, вони обнялися і застигли — всі вражено дивилися на них.
Совершенно невероятная история про Героя Франции и советского агронома Война и мир
Ахмедию прямо з аеропорту відвезли у відведену де Голлю резиденцію – так побажав з генерал, вечірню програму він попросив скасувати, бо йому не терпиться поспілкуватися зі своїм другом, вони будуть гуляти по зимовому саду, вечеряти при свічках, розстебнувши верхні ґудзики сорочок, послабивши вузли краватки, проходжуватися по алеях резиденції, накинувши на плечі два однакових пледа і при цьому розмовляти і згадувати.
А наш герой у дитинстві і отроцтві нічим крім своєї зовнішності не виділявся. Закінчив сільгосптехнікуму, почалася війна, він записався в добровольці, а потрапивши на фронт, відразу ж попросився в розвідку.
— Чому? – запитали його.
— Тому що я нічого не боюся.

Його осміяли прямо перед строєм.
З першого ж бою але приволік «мови» — солдата на голову вище в півтора рази важчий за себе.
За це його покарали – тим більше, що пересічний німецької армії жодними військовими секретами не мав.
Від законних солдатських ста грам перед боєм він відмовився.
Любові оточуючих це теж не додало.
Одного разу його застали за вивченням російсько-німецького словника.
— В полон, чи що, зібрався?
— Розвідник повинен знати мову ворога. – пояснив він.
— Але ти ж не розвідник.
— Поки, – сказав він.
Його біографію ретельно перелопатили, але німецьких «слідів» не виявили і на всяк випадок, викреслили його прізвище зі списку представлених до медалі.
У травні 1942 року в результаті безграмотно спланованою військової операції, батальйон, в якому він служив, майже повністю поліг на полі бою.
Але його не вбило. У несвідомому стані він був узятий в полон і невдовзі опинився у Франції, в концтаборі Монгобан. Знання німецької він приховав, справедливо вважаючи, що може виявитися «шісткою» у німців.
У концтаборі він став допомагати прибиральниці француженці Жанетт, тягати за нею сміття і попросив навчити його французької мови.
— Навіщо це тобі? – запитала вона.
— Розвідник повинен знати мову союзників. – пояснив він.
— Добре. – сказала вона. – Кожен день я буду вчити тебе п’яти новими словами.
— Двадцять п’ять. – поправив він.
— Не запам’ятаєш. – вона засміялася.
Він жодного разу він не забув, жодного слова. Потім пішла граматика, часи, артиклі, і через пару місяців учень вільно балакав по-французьки.
А потім він придумав план – простий, але настільки зухвалий, що його вдалося здійснити.
Жанетт вивезла його за межі табору – разом з сміттям. І відправила в ліс, до французьким партизанам.
Там його визначили в розвідники – у рядові. Через чотири ходки на завдання його призначили командиром розвідгрупи.
Совершенно невероятная история про Героя Франции и советского агронома Война и мир
Ще через місяць, коли він спустив під укіс товарняк з німецькою зброєю, його представили до першої французької нагороди.
Трохи пізніше йому вручили записку, власноруч написану Шарлем де Голлем. Вона була гранично короткою:
«Дорогий Армад Мішель! Від імені бореться Франції дякую за службу.
І підпис. Ваш Шарль де Голль».

До речі, про псевдоніми. Ім’я Армад він вибрав сам, а Мішель – французький варіант імені його батька (Микаил).
Весь цей час він продовжував удосконалюватися в німецькій мові, зобов’язавши до цього і своїх розвідників.
І незабаром став практикувати походи в тил ворога – у формах німецьких офіцерів і солдатів. Особливу увагу приділяв німецькими документами.
Завдання отримував від своїх командирів, але планував їх сам.
За всю війну не було жодного випадку, щоб він зірвав або не виконав поставленого завдання.
Пізніше він отримав свій перший орден – Хрест за добровільну службу.
Через два дні у формі німецького капітана він повів невелику групу розвідників і диверсантів на складне завдання – треба було зупинити ешелон з 500-стами французькими дітьми, що відправляються в Німеччину.
Він знищив охорону поїзда і вивіз дітей в ліс, але себе не вберіг – кілька осколкових поранень і втратив свідомості.

Він пролежав неподалік від залізничного полотна майже добу.
У кишені лежали бездоганно виконані німецькі документи, а також фото жінки з двома русоволосыми дітьми, на звороті якого був напис:
«Моєму дорогому Хайнцу від люблячої Маріки і дітей».
Армад Мішель любив такі правдоподібні деталі.
Він прийшов в себе, коли зрозумів, що знайдений німцями і обыскивается ними.
— Він живий, – сказав хтось.
Тоді він зобразив маячня вмираючого і прошепотів щось сентиментальне, типу:
— Дорога Маріка, йду з життя з думкою про тебе, дітей, дядькові Карлі і великої Німеччини.

Надалі розповідь про цей епізод став одним з найулюбленіших в середовищі партизанів та інших учасників Опору.
А через два роки, прилюдно, під час дружнього застілля де Голль поцікавиться у нашого героя:
— Послухай, весь час забуваю тебе запитати – чому ти в той момент приплів якогось дядька Карла?
Армад Мішель відповів фразою, що викликала гомеричний регіт і теж стала крилатою.
— Взагалі-то, я мав на увазі Карла Маркса, але німці не зрозуміли.
Але це було потім, а на той момент його відправили в німецький офіцерський госпіталь. Там він пішов на поправку і став, без перебільшення, улюбленцем всього свого нового оточення.
Капітана німецької армії Хайнца – Макса Ляйтгеба призначили ні багато, ні мало – комендантом окупованого французького міста Альбі це – історичний факт – він приступив до виконання своїх нових обов’язків. Зв’язок з партизанами налагодив через тиждень.
Результатом його праць «во славу рейху» стали регулярні аварії німецьких поїздів, масові втечі військовополонених, переважно радянських, — і маса інших диверсійних актів.
Через півроку він був представлений до однієї з німецьких військових нагород, але отримати її не встиг, бо ще через два місяці стурбований долею де Голль (генерал розумів, що скільки мотузочці не витися…) наказав герру Ляйтгебу ретируватися.
І Армад Мішель знову пішов у ліс, прихопивши з собою заодно «мови» у високому чині і всю готівку комендатури.
Совершенно невероятная история про Героя Франции и советского агронома Война и мир
А далі — особисте знайомство з де Голлем, і – переможний марш по вулицях Парижа. До речі, під час цього знаменитого проходу Армад Мішель йшов у ряду з генералом. Війну він закінчив у ранзі національного Героя Франції, Кавалера Хреста за добровільну службу, володаря Найвищої Військової Медалі Франції, Кавалера вищого Ордена Почесного Легіону.
Вінчав все це пишність Військовий Хрест – вища з вищих військових нагород Французької Республіки.
Совершенно невероятная история про Героя Франции и советского агронома Война и мир
Вручаючи йому цю нагороду, де Голль сказав:
— Тепер ти маєш право на військових парадах Франції йти попереду Президента країни.
— Якщо їм не станете Ви, мій генерал.- відповів Армад Мішель — у де Голля теж була така ж нагорода.
— До речі, нам пора перейти на «ти», – сказав де Голль.

До 1951-го року Армад Мішель був громадянином Франції, мав дружину-француженку і двох синів, мав у Діжоні подароване йому владою автогосподарство — невеликий завод, і відповідальну посаду в канцелярії Президента Шарля де Голля.
І саме в цьому самому 1951-му році він раптом вирішив побувати на Батьківщині, в Азербайджані.
Де Голль вручив йому посвідчення почесного громадянина Франції з правом безкоштовного проїзду на всіх видах транспорту.
А через днів десять автопідприємство назвали ім’ям Армада Мішеля.
У Москві його добряче потрясло МДБ (Колишнє НКВС, предтеча КДБ):
— Чому здався в полон? Чому на фото у формі німецького офіцера? Як зумів зробити втечу з Концтабору в поодинці? і т. д. і т. п., після чого його заслали в село Охуд і заборонили покидати це місце.
Всі нагороди, листи, фото, навіть право на безкоштовний проїзд відібрали.
У селі Охуд його визначили пастухом.
Через кілька років змилувалися і призначили агрономом.
У 1963-му році після ста тисяч, що він віддав на користь Фонду світу. Хрущов розпорядився повернути йому особисті документи та нагороди крім самої головної – Військового Хреста.
Він давно був експонатом Музею бойової Слави. Бо в СРСР лише дві людини мали подібну нагороду: Маршал Жуков і сільський пастух Ахмедия Джабраїлов.

Він привіз ці нагороди в село і акуратно склав їх на дно старого родинного скрині.
Після зустрічі з де Голем він не став користуватися послугами «товаришів» — сам поїхав в аеропорт, купив квиток і відбув.
Покоївка готелю «Москва», зайшла в його «люкс», була вражена, він залишив всі речі: кілька костюмів, сорочок, краваток, дві пари взуття, навіть нижню білизну і парасольку.
Через кілька днів, до його сільського будиночка знову під’їдуть автомобілі, але на ганок підніметься лише один, чоловік років п’ятдесяти, в дивовижній військовий формі це керівник міністерства оборони Франції та ще коли його близький друг і підлеглий.
Вони будуть обніматися, і плескати один одного по плечах. Потім увійдуть у хату. Але перш ніж сісти за стіл, генерал виконає свою офіційну місію. Він вручить своєму соратнику офіційний лист президента Франції з нагадуванням, що громадянин СРСР Ахмедия Микаил огли Джабраїлов має право відвідувати Францію будь-яку кількість разів і на будь-які строки, за рахунок французького уряду.
А потім генерал поверне Армаду Мішелю Військовий Хрест, законної нагородну власність героя Французького Опору.
Армад Мішель став повним кавалером всіх вищих військових нагород Франції.
Совершенно невероятная история про Героя Франции и советского агронома Война и мир
У 1970-му році з нього був знятий ярлик «невиїзного», але пройти на військових парадах Франції йому ні разу не довелося.
Загинув 10 жовтня 1994 року в Шекі в результаті автокатастрофи — вантажівка збила телефонну будку, у якій перебував герой Опору.
Ахмедия Джебраилов похований на кладовищі села Охуд.
Син Ахмедии Джебраілова — Національний Герой Азербайджану Микаил Джебраилов загинув у Карабасі, потрапивши в засідку, роком раніше.
Якщо побачиш таке в кіно – ніколи не повіриш. Але все написане реально до останньої коми. І про цю унікальні історії досі не зняли кіно…
Дякую