Історики і археологи досить часто «копаються» не просто в землі, а в болоті. Адже, як відомо, торфовища – ідеальний природний консервант. А наші предки зовсім не гребували використовувати їх в якості сакральних місць, а також чисто практичних цілях. Так що вчені звикли знаходити саме в болотах різні артефакти. Правда, виявити «сюрприз» у вигляді вершкового масла вони явно не очікували. І цей ребус надовго спантеличив сучасних істориків.
Ще з давніх часів болота не тільки лякали людей своїми деколи непрохідними трясовинами, але й залучали своїми покладами, які можна цілком успішно використовувати в господарстві. І сьогодні відома діяльність торфорезов, які використовують «дари боліт» як паливо: торф висушується і стає джерелом тепла для приготування їжі. Відома і релігійна діяльність на цих холодних і вологих місцях – в якості «вівтаря» для ритуальних жертвоприношень.
Але, мабуть, найбільш активно використовувалася здатність торфовищ до консервації, адже кисню там мало, а ось дубильної кислоти – багато. Тому давні люди досить часто зберігали в болотах швидкопсувні продукти, наприклад, м’ясо. Було серед цього переліку і вершкове масло.
Саме поняття «болотне масло» було відомо людству досить давно – найдавніші подібні знахідки налічують близько 5 тисяч років. Найчастіше такі схованки у вигляді бочок знаходять на території Північно-Західної Європи, в Ірландії і Шотландії. І, здавалося б, цілком логічно, що і численні знахідки бочок з вершковим маслом свідчить саме про бажання зберегти цей потрібний і дуже дорогий по тим часам продукт. Однак, як згодом з’ясувалося, це була лише частина історичної істини.
Історики припускають, що масло в болота занурювали ще й тому, що під впливом торфу воно набувало специфічний, «природний» смак і піддавалося ферментації. Цю теорію вирішили довести журналіст Бен Рід і виробник олії Патрік Йохансен, які взялися за створення свого власного «болотного» продукту. Контейнери для зберігання ентузіасти зробили з берести, а для самого процесу виготовлення олії були обрані такі техніки, які були доступні сотні років тому і вважаються традиційними.
Цікавий факт: у давнину, щоб фільтрувати вершки для майбутнього масла, використовували клапоть тканини, причому один і той же протягом усього молочного сезону. Це робилося для того, щоб зберегти на ньому спори, які утворювали молочнокислі бактерії. Але у авторів експерименту під рукою подібної тканини не виявилося, тому вони застосували інший традиційний спосіб фільтрації – з допомогою трави.
Рід і Йохансен помістили в болото шість контейнерів з маслом в болото, один з яких витягли через три місяці. Решта п’ять було вирішено протримати в торфі довше і послідовно діставати протягом семи років. Результати підтвердили очікування експериментаторів – масло увібрало в себе «природні» запахи: дегустатори вловили «аромат дичини», «запах моху», і навіть «аромат салямі». Автори цього незвичайного досвіду також знайшли практичну користь одержаних знань в кулінарії.
Але не всі «болотне масло» «топили» в торфі тільки для його зберігання тривалий час. Таким цікавим способом продукт ховали, щоб убезпечити його, але не від псування. У часи Середньовіччя здобиччю при ворожих набігів практично завжди ставало продовольство. Тому ідея зберегти цінне тоді масло від крадіжки або знищення в болоті виглядає досить логічною.
Цікавий факт: своєю особливою цінністю масло в Середні століття зобов’язана тим, що їм часто виплачувалася рента.
Серед усіх знайдених прикладів «болотного масла» особливо виділяються ті, які містилися в торф без якого-небудь посудини для зберігання – бочки або шкіряного мішка. Вчені припускають, що в цьому випадку продукт грав роль підношення богам. Такий шматок масла вагою до 10 кілограмів був витягнутий торфорезами з болота в Ірландії. Вчені датували знахідку 1 тисячоліттям до нашої ери.
Цього шматка масла більше 2000 років.
Джерело: http://odissey.net.ua/
