Ігуменя Митрофанов — шахрайство в імя Господа

69

У 1874 році перед судом постало високе духовне обличчя, що було нечуваною справою на ті часи у Російській імперії. В суді брали участь кращі юристи, в тому числі прокурор А. Ф. Коні, Ф. Н. Плевако і А. В. Лохвицький — адвокати з боку потерпілих. За ходом суду стежив увесь народ.
На лаві підсудних опинилася Ігуменя Митрофанов, без адвокатів (ніхто не погодився захищати), — владна, честолюбна і дуже енергійна жінка, яка у своїй справі служіння Господу кілька захопилася…

Баронеса Парасковія Григорівна Розен
У листопаді 1825 року в родині багатого барона, героя війни 1812 року, генерала Григорія Розена народилася донька, яку назвали Параскою. Дівчинка народилася під щасливою зіркою, її пестили і плекали.
Після 1837 року генерал Розен вийшов у відставку і незабаром помер у своїй квартирі. Цар Микола I вирішив допомогти родині, яка втратила годувальника. Він представив молодшу дочку Розена до двору, до того часу вона була юною дівчиною. Ні про яке чернецтві Параска тоді й гадки не мала — дуже живий вдачу, дуже чіпкий розум. При дворі вона продовжила свою освіту, яке і в батьківському домі було досить якісним: малюнку Параску вчив сам Айвазовський.
При дворі пройшло отроцтво і юність дівчини. Дозвілля вона проводила за верховою їздою — була дуже непоганий наїзницею — читанням книг, малюванням. Поступово вона обростала дуже важливими зв’язками з впливовими людьми. Не могла не обростати, так як жваво цікавилася таємницями двору і багато чого знала. Заміж Параска не вийшла, хоча претенденти на роль її чоловіка були: дівчина була гаряча і у всіх сенсах видна. Ходили чутки про якийсь нерозділеного кохання баронеси Розен.
В 1851 році, коли Парасці було вже 26 років, вона познайомилася з митрополитом Філаретом, видатним церковним діячем, аскетом, володіє феноменальним даром переконувати. Параска була зачарована особистістю 68-річного старця і часто і подовгу стала розмовляти з ним. Вважається, що саме він вплинув на її, мало сказати, здивувало всіх, рішення піти в монастир.
Митрофанов
Дівчина здається щасливою своїм вибором і дев’ять років пише ікони. Виходило непогано — ще б, адже вона вчилася малюванню у метра. В цей час Параска приймає спочатку рясоформ, а пізніше постриг у черниці. Тепер у Параски нове ім’я, саме під ним вона і увійде в історію. Тепер вона сестра Митрофанов.
В такому низькому сані їй довелося пробути всього кілька днів: освіта, розум і характер були дуже значними. Її посвятили в сан ігумені та призначили настоятелькою цілого жіночого монастиря (Серпуховського). Нарешті у діяльної особи з’явилася своя вотчина. Тепер справжнім талантам Митрофании було, де розвернутися.
Игуменья Митрофания — мошенничество во имя Господа Интересное
Ігуменя поставила перед собою амбітну мету: зробити монастир, за який вона тепер відповідає, не просто процвітаючим, але найкращим у Російській Імперії, легендарним. Вона починає активно використовувати зв’язки, які налагоджувалися нею при дворі, щоб отримувати гроші. Без них легендарності монастиря досягти складно.
Другим проектом Митрофании було створення громад сестер милосердя. Вийшло створити три — в Пскові, Москві та Петербурзі. Цей другий проект дуже не сподобався багатьом впливовим людям в церковному середовищі, які відрізнялися костностью і бажанням дотримуватися традиції. Справа була в статуті громад, які були схожі на монастирі. Головна їх відмінність від останніх полягала в тому, що сестри мають менше молитися і більше по-справжньому допомагати людям. Отакі православні монастирі на західний місіонерський лад.
Допомогли зв’язку
Святійший Синод був вимушений поступитися натиску енергійної і розумної ігумені, так як до справи підключилася сама імператриця Марія Олександрівна (дружина Олександра II). Статут затвердили, і громади почали існувати. Митрофанов витратила на обидва свої проекту весь свій чималий спадок. Ідея увічнити своє ім’я їй здавалася важливіше, ніж радості матеріального багатства (тим більше, як їм скористаєшся, якщо вже черниця?).
Після того, як власні ресурси були вичерпані, вона привернула заможних жертводавців. Останні робили це не зовсім від чистого серця. Когось ігуменя підкуповувала зв’язками і клопотала за них там, де було потрібно. Кому-то був цікавий орден Анни за благодійність (нагородженим їм гарантували солідну пенсію до кінця життя).
Перша велика «риба»
Пожертви, яким вдавалося схилити купців і промисловців, були не те, щоб дуже великими: хтось давав кілька десятків рублів, хтось кілька сотень, рідше тисяч. Митрофанов розуміла, що такими темпами за життя їй не встигнути здійснити задуманого. Потрібно було діяти рішуче, потрібен був великий куш.
Цікава кандидатура потенційно безвольного грошового мішка незабаром підвернулася: Мединцева, московська купчиха, алкоголічка, що володіє дуже істотним станом. На жаль, сама вона не могла ним розпоряджатися: через алкоголізму їй була призначена щомісячна велика виплата — 600 рублів і опікунство. Купчисі це не подобалося, їй хотілося гуляти на всі свої гроші. Митрофанов дізналася про цю жінку і влаштувала все таким чином, що сторонні люди порадили Медынцевой звернутися до ігумені з великими зв’язками. Та повинна була допомогти позбавитися від опікунства.
Тут Митрофанов не поспішала, щоб не злякати. Вона влаштувала жінку у себе під боком у монастирі. Допомагала їй позбутися від залежності, розмовляла і всіляко закрадалася в довіру. Через два роки ігуменя вирішила, що пильність Медынцевой приспана і принесла кілька порожніх аркушів паперу. Митрофанов попросила їх підписати під якимось невинним приводом. Колишня купчиха це зробила не замислюючись.
Нагадаємо, що ігуменя добре малювала? Вона підробила банківські векселі, які нібито були підписані Медынцевой заднім числом ще до того, як над тією було призначено опікунство. Векселів Митрофанов намалювала на суму 240 тисяч рублів. Якщо дуже грубо перевести цю суму на сьогоднішні гроші, то вийде понад 300 мільйонів рублів. Крім цього ігуменя переконала Медынцеву написати заповіт, в якому все її майно після смерті відходило монастирю.
Сотні тисяч від промисловця-скопца
Игуменья Митрофания — мошенничество во имя Господа Интересное
Те, з якою легкістю ігумені вдалося роздобути таку кругленьку суму, надихнуло її на нові звершення. Незабаром до Митрофании за допомогою звернувся зневірений промисловець Солодовников, у якого була велика проблема. В юності він потрапив до секти скопців і там залишив своє чоловіче достоїнство. Недоброзичливці успішного підприємця дізналися про цієї делікатної подробиці і тиснули на нього. За законами Російської імперії за приналежність до цієї секти загрожувала в’язниця або посилання.
Митрофанов з радістю погодилася використовувати всі свої зв’язки, щоб впливові люди заступилися за Солодовнікова. На ці потреби вона почала просити у нього гроші. Чи треба згадувати, що людина, що опинилася в такий огидною ситуації, готовий віддати якщо не все, то майже все? Крім цього вона стала використовувати стару схему з чистими аркушами, підписами та підробленими векселями. Тут прибуток монастиря і громад знову склала сотні тисяч рублів.
Митрофанов так захопилася управлінням грошовими потоками, що зовсім забула насправді виручити Солодовнікова. Тому його незабаром схопили, посадили у в’язницю, де він помер менше, ніж через рік.
Благими намірами…
Розкрилося все, коли ще одна жертва заповзятливої ігумені, купець Лебедєв, натрапив на вексель, який він не виписував. Для Митрофании це було досить сумно, так як з Лебедєва вдалося виручити лише 22 тисячі рублів. Після цього почали з’являтись і інші фальшиві векселі на куди більш солідні суми.
Матінці Митрофании загрожував суд. Так як вона була особливою видно і впливовою, до процесу її тримали під арештом у комфортабельному готелі Петербурга. Навіть звідти вона намагалася «смикати за потрібні ниточки» і схиляти правосуддя в свою користь.
Юристи і прокурори були настільки шоковані і обурені нахабством, з якою Митрофанов поправляла фінансовий добробут монастиря, що для неї навіть не знайшлося захисників. Втім, ігуменя й сама справлялася відмінно.
Суд тривав два тижні, Митрофанов не сиділа на лаві підсудних, а на троні, на ній було три хрести, персні, а в руках вона тримала настоятельський посох. Матінка постійно плуталася у свідченнях, але не від розгубленості, а навмисне. До кінця кожного дня і присяжним, і судді було складно розібратися в них.
В кінці процесу присяжним роздали 270 питань, по кожному з яких вони повинні були винести свій вердикт про винність Митрофании. Її визнали винною за всіма пунктами. В якості покарання була запропонована посилання в Сибір на три роки з наступними одинадцятьма роками без права покидати Сибір. Крім того, вона позбавлялася игуменского сану. Жінка вислухала вирок, і ні один мускул не здригнувся на його обличчі. Напевно вона вважала, що якщо і винна перед людьми, то перед Богом немає.
Пом’якшив вирок Олександр II, мабуть, під тиском дружини. Митрофанию заслали в Ставрополь, звідки вона пішла в монастир Нижнього Новгорода. Потім поїхала в Єрусалим. На Святій Землі Митрофанов жила два роки, де записувала свої спогади, які пізніше будуть видані. Померла ця неординарна особистість в 1899 році в похилих літах в будинку свій рідної сестри.
Автор: Ангеліна Комарова