В цьому році фантастичний бойовик «Згадати все» святкує своє 25-річчя. У зв’язку з цією пам’ятною датою, ми вирішили розповісти вам про те, як створювався цей фільм, який багато хто з нас пам’ятають ще з дитинства.
Передпологові борошна
Все почалося в далекому 1974 році, коли нікому тоді не відомий Рональд Шусетт вирішив спробувати свої сили в кінематографі і викупив за цілу 1000 доларів права на кіноадаптацію розповіді Філіпа К. Діка «We Can Remember It for You Wholesale». Однак поодинці Шуссет не міг перетворити даний розповідь в сценарій – і тому він зайнявся пошуками соратника. Незабаром доля звела його з іншим початківцям кінематографістів Деном О Бэнноном, який до того моменту встиг взяти участь у створенні «Темної зірки» – за його ж власними словами, найкращою в світі студентській роботі яка в підсумку стала найгіршим в світі професійним фільмом.
Як би те ні було, О Бэннон і Шусетт швидко знайшли спільну мову. О Бэннон стрімко взявся за роботу і досить швидко написав перші 30 сторінок сценарію, проте потім зупинився. Причина була проста: оповідання Діка просто фізично був дуже невеликим, щоб його сюжету вистачило для повного скрипта. Порадившись, друзі вирішили, що першоджерело послужить основою лише для першого акту сценарію — а у другому акті головний герой відправиться на Марс, де і відбуватиметься основна частина дії.
Цей і наступні малюнки в основному є концептами художника Рона Міллера, який працював над проектом в середині 1980-х
Подальша робота над сценарієм була перервана дзвінком режисера Алехандро Ходоровского – подивившись «Темну зірку» він настільки вражений побаченим, що запросив О Бэннона в Париж займатися спецефектами і допрацьовувати сценарій для екранізації «Дюни». Однак незабаром тріумф обернувся для О Бэннона катастрофою – після 6 місяців роботи над проектом з-за фінансових труднощів зйомки були скасовані, і йому довелося повернутися в США без гроша в кишені. Щоб в буквальному сенсі не ночувати на вулиці О Бэннону довелося попросити Рональда Шусетта на час дати притулок його.
Єдиним виходом для нього було написати і продати якийсь сценарій – однак екранізація Діка була занадто складним і амбітним проектом, який вимагав великої кількості часу і мав далеко не 100% шанси не успіх. Так що О Бэннон вирішив зайнятися чимось простіше. Його вибір припав на давній сюжет про астронавтів, яки сіли на недослідженій планеті й зіткнулися там з невідомою формою життя…
Наступні кілька років пройшли для друзів під знаком «Чужого». Це був не найпростіший період в їх житті – той же О Бэннон посварився з усіма причетними до знімального процесу і потім відстоював свої права на сценарій на арбітражі Гільдії сценаристів. Але як би то не було, «Чужий» став великим хітом, який приніс своїм творцям гроші, а головне, що дозволило їм займатися більш амбітними проектами.
Незабаром Шусетт уклав угоду з Дісней і почав працювати відразу над кількома фільмами, в числі яких був і «Згадати все». Через деякий час керівництво студії втратило інтерес до матеріалу Діка, але, на щастя для Шусетта, проект потрапив у поле зору продюсера Діно Де Лаурентіса, який дуже любив займатися адаптаціями популярних літературних творів і як раз шукав перспективний матеріал для своєї нещодавно створеної компанії De Laurentiis Entertainment Group.
Незабаром О Бэннон завершив роботу над першим варіантом своєї історії. За його словами, у початковій версії сюжету головний герой по імені Куейл був секретним агентом, проникавшим в що знаходиться на поверхні Марса піраміду і активировавшую встановлену там загадкову машину прибульців. Машина спочатку вбивала Куейла, а потім створювала його синтетичну копію, яка отримувала здатність передбачати небезпеку, що фактично робило її невразливою. Бо уряду доводилося стерти пам’ять Куейла в надії в майбутньому використовувати його для управління машиною. У фіналі Куейл добирався до піраміди і активував машину, після чого дізнавався правду про себе і всіх своїх здібностях з’ясовувалося, що машина не просто відтворила його тіло, а воскресила в ньому вымершую інопланетну расу своїх творців. Згадавши все, Куейл звертався до іншим персонажам історії з реплікою «Буде цікаво пограти в Бога».
Втім, вже тоді між Шусеттом і О Бэннон не було згоди з приводу фіналу бо Шусетт хотів більш масштабну і драматичну кінцівку, ніж запропонована О Бэнноном. Незважаючи на всі розбіжності авторів з приводу фіналу, Де Лаурентіс вкрай зацікавився сценарієм і відразу ж зайнявся пошуком режисера і виконавця головної ролі. Деякий час розглядалися кандидатури Джеффа Бріджеса і Крістофера Ріва, але в підсумку на партію протагоніста був узятий Річард Дрейфус.
Що ж стосується режисера, то на цю посаду розглядалося близько півдюжини чоловік. Цікаво, що ще в 1981 році Шусетт після перегляду «Солдат королеви» подумував про те, щоб запропонувати знімати фільм Підлозі Верхувену. Він навіть передав сценарій його агенту, однак незабаром отримав відмову – як би дивно це зараз не звучало, Верхувен не був фанатом наукової фантастики і тому його не зацікавила ця ідея.
Але потім з’явився новий кандидат — канадський режисер Девід Кроненберг, який вже працював разом з Де Лаурентісом над «Мертвою зоною». Кроненберг, раніше не знайомий з творчістю Діка, зацікавився концепцією людини, що збирає свою особистість по шматочках втрачених спогадів, і незабаром приступив до створення свого власного сценарію. Інтенсивність його роботи може ілюструвати наступний факт: за рік своєї участі в проекті Кроненберг спільно з Рональдом Шусеттом встиг написати дванадцять різних варіантів сценарію, в чому їм чимало допомогло наявність комп’ютера з процесором Xerox 860, значно ускорившего всю роботу.
«Згадати все» Девіда Кроненберга
Дія одного з цієї дюжини сценаріїв Кроненберга починалося на червоній планеті, в районі так званого «марсіанського Сфінкса» — комплексу стародавніх руїн, залишених зниклої мільйони років тому інопланетною цивілізацією.
Поки як згадано в сценарії йдуть вступні титри, нам показують, як якийсь чоловік у скафандрі, влаштовує диверсію всередині Сфінкса, потім проходить через розташоване під ним лабіринт підземних катакомб і вибирається на поверхню. У цей момент лунає сигнал будильника, і ми прокидаємося разом з головним героєм.
Зустрічайте, Уолтер Куейл — нічим не примітний працівник центру з обробки інформації. Уолтер давно марить про політ на Марс, але всі його мрії розбиваються про відсутність грошей і набридливу дружину по імені Кірстен, яка регулярно пиляє чоловіка нагадуваннями про те, яка у нього не престижна і низькооплачувана робота. Політична ситуація теж не сприяє туризму, бо Земля і Марс перебувають у стані холодної війни, яка ризикує перерости в гарячу. В даний час управляє Землею не відрізняється зайвою демократичністю об’єднаний уряд, створене на базі ООН. Права і свободи громадян придушуються, а одне тільки згадка всемогутньою земної спецслужби EIO здатне ввести будь-якого обивателя в стан, близький до панічного.
Марс є джерелом цінного мінералу під назвою турбиний, позбувшись якого земна економіка зазнає краху. Марсіанські колоністи давно хочуть позбутися від диктату рідної планети і оголосити про незалежність, але поки що їх стримує колосальну технічну перевагу землян, які розмістили в космосі орбітальні платформи з ядерною зброєю.
По дорозі на роботу, Куейл бачить рекламу компанії «Реколл», що займається імплантацією спогадів, і вирішує здійснити свою мрію хоча б понарошку. Представник «Реколла» по імені Макклейн докладно розповідає Куэйлу про процедуру, на всі лади розхвалюючи технологію, а в кінці пропонує йому в якості бонусу спогади про перебування на Марсі в якості секретного агента. Наш герой роздумує і… відмовляється від останньої опції, так як занадто консервативний і обережний — і тому не хоче мати справ з EIO навіть у фантазіях.
Вежа Кохагена
Процедура починається, і відразу ж з’ясовується, що Куейл насправді бував на Марсі, де виконував особливо важливе завдання за проектом «Парадокс», після якого йому стерли пам’ять. Макклейн разом зі своїми перебувають в шоці підлеглими вирішує відправити Куейла додому, а сам видаляють всі файли про свого клієнта, не ризикнувши при цьому знову лізти йому в голову і стирати спогади про сам факт візиту в «Реколл». Втім, це його не рятує, так як через деякий час з’являються агенти EIO та «зачищають» всіх свідків.
Незабаром і Куейл стикається з двома агентами, які погрожують йому зброєю і намагаються відвезти в якесь секретне місце — але герой виривається і вбиває обох. Вдома ж його намагається застрелити дружина, яка виявляється підставний. З’ясовується, що їх шлюб тривав всього шість тижнів, а до стирання пам’яті Куейл був одним з найбільш досвідчених і небезпечних агентів EIO. Герой намагається сховатися від йдуть по п’ятах лиходіїв і знімає номер у готелі, де з ним на зв’язок виходить таємничий чоловік, який на початку сценарію стежив за героєм. Він розповідає Куэйлу, що десять тижнів тому він найняв його, щоб той наглядав за ним на Землі і в разі небезпеки передав якийсь валізку.
Відкривши валізу, Куейл знаходить в ньому гроші, пару шпигунських пристосувань і плівку. Прослухавши перше повідомлення від самого себе, Куейл дізнається, що у нього в голові знаходиться жучок. Після вилучення пристрою через зроблений під вухом розріз, Куейл слухає частину повідомлення. В минулому житті Куейла звали Дагласом Хаусером, і він отримав настільки важливе завдання, що здогадався, що після повернення додому його пам’ять, найімовірніше, зітруть. Тому Хаусер вжив заходів, залишивши для самого себе слід з підказок, які ведуть на Марс.
Куейл гримується під карлика (в сценарії є ремарка про те, що батько Куейла був акробатом, і син перейняв багато трюки батька, зокрема вміння ходити на колінах), успішно проходить контроль в космопорту і відправляється на Марс, читаючи по дорозі книжки Яна Флемінга про Джеймса Бонда.
Потрапивши на червону планету, Куейл відправляється в готель, де раніше зупинявся, і знаходить записку з зазначенням адреси археолога Меліни, якої він може вірити. Куейл бере таксі і відправляється в шлях. Марсіанське таксі називається «рикциклом» і являє собою гібрид велорикші і судна на повітряній подушці. Керує ним життєрадісний японець Бенні, який, доставивши Куейла до пункту призначення, довірливо повідомляє йому, що за скромну плату може надати сприяння в будь-якому питанні, починаючи від пошуку місцевих визначних пам’яток, і закінчуючи звільненням від трупів.
Ось так на Марсі позбавляються докучливих землян
Зустрівши Меліна, Куейл розповідає їй про все, що з ним сталося. Вона все ще закохана в героя і тому вірить його неймовірній історії, погоджуючись допомогти. Вони проводять ніч разом, а на ранок до них вламується мутант з протезом-ножем замість руки. Куэйлу вдається вбити непроханого гостя, після чого він згадує слова Бенні. Таксист погоджується допомогти, і герої скидають тіло кілера в марсіанську каналізацію, де мешкають якісь мутанти (у сценарії вони названі Ganzi Bull і описані, як суміш алігатора і восьминога), що люблять поласувати трупами, які регулярно відправляють туди не дуже законослухняні місцеві жителі.
Концепти Ganzi Bull
Куейл повертається в свій готель і там зустрічає чоловіка, який представився лікарем Эджмайером. Він повідомляє, що Куейл все ще знаходиться в «Реколле», і те, що відбувається, є частиною фантазії, з якої йому потрібно вибратися, проковтнувши пігулку. У якості доказу він запрошує в номер Меліна, яка, за його словами, теж є доктором «Реколла», і у чиє завдання входить вивести Куейла зі світу ілюзій. Поміркувавши кілька секунд, Куейл вбиває Эджмайера і виявляється абсолютно правий, бо він був агентом EIO, а на Меліні весь цей час висіла бомба, яка активувалася з допомогою мініатюрного детонатора, затиснутої в руці Эджмайера.
Червона пігулка, як символ того, що герой хоче прокинутися від сну і готовий прийняти реальність… Хм, мені здається чи я бачив подібне у ще якомусь фільмі?
Нові агенти EIO переслідують героїв, і вони ховаються в марсіанських підземеллях, де знайшли притулок багато жителі, які віддають перевагу триматися подалі від влади. Намагаючись розібратися в тому, що відбувається, Куейл зустрічається з Квато — багатим азіатським торговцем інформацією, який обладнав під марсіанської поверхнею цілий палац. Квато продає Куэйлу плівку з записом експериментів, проведених марсіанськими військовими в районі Сфінкса. Виявляється, десь усередині його катакомб захована стародавня інопланетна машина, яка може створювати непробивна нічим захисне поле навколо всієї планети. Якщо марсіанам вдасться її активувати, то тоді вони зможуть оголосити про свою незалежність. Проблема лише в тому, що для запуску машини потрібен оператор-мутант — але всі, хто вже намагався це зробити, практично миттєво гинули.
Поки Куейл роздумує над своїми подальшими діями, його знову намагаються вбити в цей раз слуга Квато, який виявляється шпигуном землян. По випадковості, отруєний напій випиває сам Квато, після чого нашим героям знову доводиться рятуватися втечею. В цей же час високопоставлені урядові чини на Землі розуміють, що не можуть більше ризикувати і вирішуються на крайні заходи.
Концепти палацу Квато
Справа в тому, що мати Куейла була мутантом, і син успадкував від неї деякі здібності, начебто можливості бачити в майбутнє на цілі три секунди вперед. Поки Куейл ще не знає про свій дар, але коли згадає, то зможе спробувати активувати машину прибульців. Тому земні влади висуває ультиматум марсіанському уряду: якщо протягом дванадцяти годин Куейл не буде виданий, то земляни скинуть на марсіанські міста три 50-мегатонные бомби.
Рятуючись від агентів EIO і марсіанських влади, втікачі направляються в прихід мутантской церкви Христа (на її розп’яття він зображений двоголовим), щоб попросити допомоги у давнього друга Меліни — мутанта по імені Кассандро. На його спині знаходиться друга голова, відомий як Оракул, здатна проникати в свідомість інших людей і читати їхні думки. Після сутички з ще одним земним шпигуном, який майстерно загримувався під Кассандро, герої, нарешті, зустрічаються з ним. Оракул заглядає в свідомість Куейла (в розкадровки до цієї сцені Оракул повинен був «трансформуватися» в якусь суміш Сфінкса і світиться вагіни), і той згадує, як проник всередину Сфінкса і викрав один з ключових компонентом машини, без якого вона не зможе працювати.
Трансформація Оракула
Залишається зовсім небагато часу до закінчення ультиматуму землян, і герої вирішують відправитися до Сфінкса, щоб відновити машину, використовуючи в якості транспорту незвичайний апарат, що дозволяє їм непомітно подорожувати під поверхнею Марса (в сценарії він називається «піщаної субмариною»).
Потрапивши всередину Сфінкса, Куейл знаходить коробку, де повинен знаходитися захований компонент. Бенні, який теж виявляється подвійним агентом, намагається вкрасти її, але Куейл, який, нарешті, згадав про свої здібності, зупиняє зрадника. Відкривши коробку, Куейл знаходить в ній тільки плівку з ще одним посланням, яке розповідає, де знайти бракуючий компонент. На жаль, кінцівка запису стерлася, а ракети вже запущені, і лічені хвилини відокремлюють Марс від ядерної катастрофи. Меліна, прочитавши інопланетні ієрогліфи, які розповідають про те, що лише Обраний може активувати механізм, переконує Куейла в тому, що він і є той самий бракуючий компонент.
Куейл сідає в машину, і вона створює захисне поле навколо Марса. Всі ядерні ракети знищені, жителі Марса радіють, Меліна каже, що Куейл — це обіцяний легендою марсіанський Месія, вони цілуються, і, як свідчить остання строчка сценарію, автори дуже сподіваються на те, що глядачі в залі будуть аплодувати на цій сцені.
Робота Кроненберга і Шуссета є наочним прикладом того, як «Згадати все» міг би виявитися зовсім іншим духом і стилем фільмом. Сценарій передбачав просочений параноєю трилер з елементами пригод і купою відсилань до різних творів, починаючи від шпигунських детективів і закінчуючи «Касабланкою». У цій версії набагато менше екшна. Практично кожен, хто зустрічається Куэйлу, не той, за кого себе видає. При цьому Кроненберг не поскупився на численні подробиці, які дозволяють краще уявити світ майбутнього, включаючи архітектурні стилі, моду і навіть зачіски. Наприклад, секретарка з офісу «Реколла» описувалася як жінка з наполовину поголеною головою і оголеними грудьми, пофарбованими в синій колір (втім, як зазначено в сценарії колір був опційний).
Великий інтерес викликає образ Марса, який багато в чому є альтернативним того варіанту, що ми побачили в підсумковому фільмі. Поселення під марсіанськими куполами представлені в сценарії у вигляді східних міст, що складаються із суміші арабської архітектури і футуризму. За їхніми вулицями ходять араби з верблюдами (верблюжі каравани, до речі, подорожують і по поверхні терраформируемого Марса), все залито неоновими вогнями реклами, а глибоко під поверхнею прихований живе за своїми законами підземний світ. Концепт-арти художника Рона Міллера, який працював над фільмом разом з Кроненбергом, дозволяють скласти деяке уявлення про те, як міг виглядати такий Марс, залишся канадський режисер біля керма проекту.
Окреме почуття ностальгії викликає те, як у середині 80-х автори уявляли собі різні технології майбутнього. Наприклад, преса представлена у вигляді пластикової картки, яку можна вставити в проектор і потім читати на екрані газетні статті.
Марсіанський Хиллтон
Разом з тим дивує цнотливість деяких аспектів сценарію Кроненберга. У ньому взагалі немає лайки, багато епізодів насильства залишаються за кадром, а в сценах, де герої голі, прописано, що камера не показує їх наготи. Судячи з усього, це було заслугою продюсерів, які на той момент хотіли зняти якомога більше легкий і масовий фільм, а не отримати ще одного «Біжить по лезу».
Варто відзначити, що це лише один з варіантів сценарію, який зберігся до наших днів і був відсканований і викладений у мережу. В іншій версії після прильоту на Марс Куейл у якості прикриття деякий час працював таксистом. Після візиту до мутанту Квато, герой дізнавався про те, що в минулому житті він був диктатором Землі по імені Мондрелл. Однак у фіналі з’ясовувалося, що все це брехня та насправді Мондрелла ніколи не існувало: Куейл був лише дрібним чиновником, який грав роль диктатора, фактично пішаком в руках хитрого адміністратора Марса по імені Кохаген, який вирішив захопити всю владу в Сонячній системі. Після фінальної сутички в роботизованому туристичному автобусі Куейл вбивав Кохагена, після чого займав його посаду.
Можна, мабуть, ще довго порівнювати початковий підхід авторів із отриманим у результаті фільмом, але варто відзначити, що у сценарії Кроненберга не було двох важливих компонентів, які є у фільмі Пола Верхувена. Мова йде про лиходіїв і концепції подвійної реальності. Лиходії в цьому сценарії були вкрай знеособлені. Так, вони можуть бути де завгодно і маскуватися під кого завгодно, але після їх появи, герої яких розбираються з ними, або ховаються від них. Дружина Куейла залишалася на Землі, аналога Ріхтера в цій роботі не було, погані ж влада представлені у вигляді декількох безіменних чиновників, які приймають рішення, граючи в більярд або під час сеансу масажу, не залишаючи при цьому меж Землі. Верхувен подарував нам двох вкрай колоритних лиходіїв, які на рівних боролися з героєм, і чия загибель подарувала глядачам пару класичних цитат. До слова сказати, Льон Уайзмен у своєму рімейку багато в чому наступив на ті ж граблі, вирішивши віддати своїй дружині всі злодійські функції і прибравши персонажа Ріхтера.
Що стосується концепції подвійної реальності, то фільм Верхувена майстерно її використовує. Якщо у Кроненберга кожен персонаж не той, за кого себе видає, але при цьому все відбувається насправді, то у Верхувена сама реальність того, що відбувається, знаходиться під питанням. Все показане на екрані реально від початку і до самого кінця? Або ж все це плід фантазії героя, і білий світ, що ми бачимо в кінці, означає, що йому вже почали робити лоботомію? У фільмі залишений ряд підказок, які дозволяють трактувати події фільму як з тієї, так і з іншої позиції, і дуже дивно, що до приходу Верхувена автори зовсім не намагалися більш докладно обіграти цю ідею.
Втім, цілком імовірно, що цьому завадили все більш посилюються розбіжності Кроненберга з тандемом Шусетта і Де Лаурентіса, які у результаті і привели до відходу канадця з проекту. По-перше, Кроненберг бачив у ролі Куейла виключно Вільяма Херта, що створювало конфліктну ситуацію, так як на цю роль вже був затверджений Річард Дрейфус. Дрейфус, до речі, активно брав участь у проекті і постійно вносив пропозиції з приводу того, щоб зробити Куейла як можна менш схожим на героя бойовиків, і як можна більш схожим на звичайного хлопця.
По-друге, творці ніяк не могли визначитися з тим, як слід закінчити фільм — Шусетт і Де Лаурентіс хотіли легкий фінал з прицілом на сиквели, О Бэннон і Кроненберг наполягали на більш похмурою і екзистенційній кінцівці. І по-третє, далеко не всі ідеї Кроненберга припадали до душі продюсерам — наприклад, запропонована ним концепція того, що земні агенти ховали зброю всередині своїх тел.
Зрештою, між Рональдом Шусеттом і Кроненбергом відбулася розмова, в ході якого Шусетт пояснив Кроненбергу, що його ідеї дуже схожі на творчість Діка, в той час як йому потрібно щось в дусі «Індіани Джонса» на Марсі. Пізніше Кроненберг зауважив, що якби подібний обмін думками відбувся в той момент, коли його тільки запросили, він заощадив собі рік часу.
Між Кроненбергом і Верхувеном
У підсумку Кроненберг оголосив Де Лаурентису про те, що фільм для нього мертвий, і зайнявся зйомками «Мухи». Незабаром вибув з проекту і Річард Дрейфус. Проте це не зупинило роботу над проектом. Приблизно в цьому проміжку часу був написаний ще один сценарій фільму, який нині став надбанням публіки. Його авторами значаться Рональд Шусетт і Стівен Прессфилд.
Дана версія являє собою своєрідне перехідна ланка між напрацюваннями Кроненберга і підсумковим фільмом, структурно повторюючи основні його сюжетні лінії. Основні моменти, які варто в ній виділити:
Як і версія Кроненберга, сценарій починався зі сну Куйэла, в якому він проникав у марсіанський Сфінкс, де перебувала інопланетна машина.
У цій версії вперше з’явилася концепція «рентгену» на вході в метро. Однак завданням пристрою було не пошук тих, хто хоче пронести зброю, а навпаки, пошук тих, хто не озброєний – бо в майбутньому законодавство під загрозою штрафу зобов’язує всіх громадян постійно носити з собою зброю. Ось такий футуристичний мілітаризм в дії.
Також у цій версії вперше з’явилася ідея використання Квейлом високотехнологічної маски, завдяки якій він маскувався під жінку.
Була прибрана більша частина марсіанської екзотики у вигляді міст в арабському стилі, азіатів, істот з марсіанської каналізації, рикциклов, вигадливого стилю одягу і т. п. Єдиним, що залишилися в скрипті мутантом був двоголовий Квато.
Сцена з доктором Эджмайером повністю повторювала такий же епізод з версії Кроненберга. Дія в даному сценарії однозначно відбувалося в реальності, а не в голові Куейла.
Була невелика пасхалка для фанатів «Чужого» – з’ясовувалося, що на таксі Бенні встановлений двигун виробництва компанії Ютані.
Ще одна цікава деталь – марсіанське держава називалася Народна республіка Марс. В одній зі сцен звучало оголошення, в якому в числі інших нагород обіцяних за упіймання Куейла значився уїк-енд в Ленінградському Диснейлэнде.
Після того, як Куейл згадував все, він дізнавався, що в минулому житті був секретним агентом за імена Хаусер, який отримав завдання проникнути всередину Сфінкса і під час нього піддався впливу інопланетної машини, ставши єдиною людиною, який міг нею керувати, після чого за наказом глави секретної служби Кохагена йому стерли всю пам’ять.
Інопланетна машина в даній версії була призначена для тераформування Марса, в скрипті згадується що колись прибульці побудували таку ж на Землі. План Кохагена полягав у тому, щоб депортувати з Марса всіх поселенців, після чого використовуючи Куейла активувати машину і зробити з червоної планети курорт, після чого розбагатіти, продаючи ділянки на ній земним багатіям. Ясна річ, що у фіналі Куейл зривав плани лиходіїв і активував машину до виселення з червоної планети її мешканців, роблячи Марс населеною планетою з блакитним небом.
Паралельно з роботою над сценарієм, продюсери шукали нового режисера і виконавця головної ролі. У свій час на посаду режисера претендував Річард Раш, однак він зійшовся з Діно Де Лаурентісом у поглядах щодо кінцівки: Рашу подобався варіант сценарію, у фіналі якого Марс ставав жилим, Де Лаурентіс вважав що це не спрацює і взагалі якось сказав, що був би не проти геть викинути Марс з сюжету – треба думати заради економії бюджету.
У підсумку, контракт з Рашем так і не був підписаний. Після розгляду кількох кандидатур (Де Лаурентіс навіть примудрився запропонувати Кроненбергу повернутися в проект) режисером був призначений Брюс Бирсфорд. Що стосується виконавця головної ролі, то цю вакансію зайняв стрімко набирав популярність Патрік Суейзі. Після цього Діно Де Лаурентіс нарешті анонсував початок зйомок в Австралії на 1987 рік. За словами брали участь у виробничому процесі осіб, версія Бірсфорда була куди менш серйозною, ніж попередні сценарії, і повинна була бути витримана в дусі фільмів Стівена Спілберга. Однак незадовго до початку зйомок виробнича компанія Діно Де Лаурентіса збанкрутувала. За словами Шусетта, він дізнався про це від Бересфорда, який подзвонив йому і сказав: «кінець Фільму. Діно збанкрутував. Він звільнив 80 чоловік, я бачу у вікно, як вони демонтують декорації». Здавалася що на цьому в історії «Згадати все» буде поставлена жирна крапка.
Моделі марсіанської техніки часів коли у керма стояв Бирсфорд
Прихід Пола Верхувена
Тепер Де Лаурентіс шукав хоч когось, кому можна було б продати права на екранізацію, щоб компенсувати хоча б частину витрат. Тут в гру і набрав Арнольд Шварценеггер. Він вже давно придивлявся до «Згадати все», але поки права на фільм перебували в руках Діно Де Лаурентіса, то нічого не міг зробити: італійський продюсер навідріз відмовлявся навіть розглянути кандидатуру Шварценеггера і не дозволяв йому брати участь у пробах на головну роль – що звичайно дивно, так як у них вже було, якщо не помиляюся, чотири спільних фільму.
І ось, дізнавшись про фінансові проблеми італійського продюсера, Шварценеггер зміг умовити власника стрімко розвивається в той час компанії Carolco Маріо Кассара викупити права на розповідь за відносно скромні, з урахуванням вже вкладених ресурсів, три мільйони доларів і під гарантію своєї участі у фільмі. Справедливості заради варто відзначити, що Шварценеггер підписався на фільм далеко не на громадських засадах. В обмін на свою згоду зіграти головну роль, він отримував величезний на ті часи десятимільйонний гонорар + 15% від усіх касових зборів і право вето на кандидатури режисера, продюсера, акторів і будь-які зміни в сценарії.
У будь-якому випадку така концентрація повноважень в руках головної зірки фільму, ймовірно, не привела б творців ні до чого хорошого. Але варто пам’ятати, що на той момент пре-продакшн «Згадати все» тривав уже тринадцятий рік. Фільм поміняв пару режисерів, виробничу компанію, кілька виконавців головної ролі, за ці роки було написано понад сорок (!) різних варіантів сценарію, але при цьому не було знято жодного кадру. У такій ситуації тільки такий підхід зміг, нарешті, зрушити проект з мертвої точки.
Отримавши такі царські повноваження, Шварценеггер, який тоді вмів вибирати проекти набагато краще, ніж зараз, прийняв найважливіше і найбільш правильне рішення з тих, що були можливі у тій ситуації. “Залізний Арні” вже давно хотів попрацювати з Підлогою Верхувеном, і навіть розглядався на роль Алекса Мерфі в «Робокопі» — але ще на стадії ескізів стало зрозуміло, що австрійський дуб в костюмі Робокопа буде схожий на людину з реклами Michelin, а не на кіборга, і тому далі розмов справа тоді не пішла. «Згадати все» в його очах був саме таким проектом, який міг зацікавити Верхувена. Під час бізнес-ланчу, Арні буквально загнав Верхувена в кут, але домігся від нього згоди зняти фільм.
Незважаючи на «Робокопа», не можна сказати, що за роки роботи в Голлівуді Верхувен став великим фанатом наукової фантастики. Однак він зацікавився можливістю зробити свого роду інтелектуальний паззл під маскою звичайного бойовика. Разом з Верхувеном в проект прийшов і сценарист Гері Голдмен. В той час вони разом працювали над проектом екшн-фільм «Воїн», який так і не був реалізований.
Прийшовши в проект, перше що вирішив поміняти Верхувен – зняти фільм так, щоб все, що говорив доктор Эджмайер могло бути правдою. Тому, Голдману довелося переробити історію, залишивши в ній кілька ключів, які натякають на те, що все показане на екрані може бути фантазією головного героя.
Наступне зміна стосувалося третього акту – після набуття Куейдом (оскільки до цього моменту віце-президентів США став Ден Куйэл прізвище героя довелося трохи змінити, щоб уникнути непотрібних політичних асоціацій) пам’яті всі дію зводилося до досить прямолінійному екшн. Голдман захотів додати в дію якусь родзинку, і придумав сюжетну лінію про те, що Куейд був штучно створеної особистістю, створеної Хаусером і Кохагеном щоб проникнути в ряди опору. У попередніх версіях Куейл і Хаусер були одним і тим же людиною, просто з різними спогадами – тепер же вони стали різними особистостями. Сам Верхувен спочатку поставився до цієї ідеї дещо скептично, але після того як Голдман розповів про придуману ним сцену другого відеопослання Хаусера, схвалив її.
Штучний Куейд виявився великим людиною, ніж справжній Хаусер…. До речі, кумедно, але Голдман також був не дуже знайомий з творчістю Діка.
Ще однією зміною, яка захотів внести Верхувен, стала расова приналежність таксиста-зрадника Бенні. У той час в Голлівуді особливу популярність набирав політкоректний тренд, згідно з яким афро-американці грали лише позитивних персонажів, які допомагають герою. Зрозуміло, Верхувен не зміг встояти перед такою спокусою, і зробив Бенні чорним. Також в сюжет додалися й інші фірмові фішки голландця, начебто величезної кількості насильства, чорного гумору і сексуального підтексту.
Коли Верхувен і Голдман представили продюсерам і Арні свою версію сюжету, ті помітили, що фіналу не вистачає якоїсь емоційної складової для глядачів. Оскільки Верхувен взагалі не дуже серйозно ставився до подсюжету із звільненням Марса (всі його увагу було приділено ідеї двох реальностей в одному фільмі), рятувати становище довелося Голдману, запропонував ідею про те, що Кохаген вирішив задушити повстання, відключивши подачу повітря в бані.
І ось, через 15 років після початку робіт над проектом, «Згадати все» нарешті знайшов цілісний сюжет, який влаштовував більшу частину творців. Незабаром знімальна група вирушила до Мексики. Верхувен активно використовував архітектурні особливості деяких будівель мексиканської столиці, показавши архітектуру тоталітарного майбутнього у вигляді поєднання потужних, буквально нависають над людиною будівель, масивних бетонних стін і більше схожих на бункери внутрішніх приміщення.
Досить скоро практично вся знімальна група отримала харчове отруєння. Найбільше дісталося Підлозі Верхувену: до кінця зйомок поруч зі знімальним майданчиком постійно чергувала швидка, готова в разі потреби виявитися допомогу голландцю. Одним з небагатьох уникли цього сумної долі опинився Арні: за три роки до цього він зліг з отруєнням під час зйомок в «Хижаком» (він теж знімався в Мексику), і навчений тим гірким досвідом, тепер їв тільки ту їжу, яку йому доставляли йому прямо зі Штатів. Правда хоч Шварценеггер і уникнув отруєння, йому не вдалося уникнути кількох травм: зокрема під час зйомки бійки в готелі, він зламав палець на правій руці. Саме під час цих виснажливих зйомок у Мексиці, у Пола Верхувена і Шварценеггера зародилася ідея фільму «Хрестовий похід».
«Згадати все» став одним з останніх голлівудських блокбастерів, практично всі основні ефекти в якому створювалися традиційними методами – з допомогою мініатюр, гриму і аніматроніки. За них фільм був удостоєний Оскар в категорії найкращі візуальні ефекти. Найбільш великим використання CGI у фільмі стала сцена з рентгеном в метро. Всього через рік в прокат вийшов «Термінатор 2: Судний день» який назавжди змінив індустрію, показавши всі можливості комп’ютерної графіки.
Легендарний Роб Боттин за роботою
Останньою проблемою, з якою зіткнулися творці фільму, стала нестача часу щоб доробити фільм до дати прем’єри. «Згадати все» був досить складним з технічної точки зору фільмом, і пост-продакшн відняв досить багато часу, в той час як студія замість того щоб перенести прем’єру вперед, навпаки посунула її ще на два тижні раніше, на 1 червня 1990 року. 15 червня в прокат виходив «Дік Трейсі», який, як вважалося, стане головним хітом 1990 року (за етипу торішнього «Бетмена») і в Carolco вельми боялися конкуренції з ним.
В результаті, монтаж фільму проходив у досить хаотичних умовах. Свою лепту вніс і MPAA яке присудило картині рейтинг X, через що її довелося кілька разів перемонтувати, щоб отримати R – особливо великі зміни зазнала сцена в метро, де Куейд використовував одного з пасажирів в якості живого щита. Рональд Шусетт і Гері Голдмен пізніше висловлювали жаль про те, що у них не залишилося часу організувати хоча б один тест-перегляд – на їхню думку, будь у них тиждень у запасі, монтаж фільму можна було б підкоригувати, щоб реалізувати потенціал картини на всі 100%.
Рекламна компанія фільму теж проходила не кращим чином – Шварценеггер був дуже незадоволений трейлером картини, який він вважав не відображав її дух і масштаб; крім того попередні опитування показували, що більшість традиційних відвідувачів кінотеатрів поняття не має що це за фільм і не збиралося на нього йти. У результаті всього за три за три тижні рекламна компанія «Згадати все» зазнала повного перезавантаження, що здорово допомогло картині.
Після фільму
Навіть якщо «Пригадати все» був зроблений і не на 100%, це не завадило картині стати великим хітом, значно обійшовши того ж «Діка Трейсі». У Пола Верхувена вийшло саме те кіно, яке він хотів зняти — кривавий і веселий атракціон, буквально нанизаний на тему фальшивої реальності. Як неодноразово зазначав режисер, при першому перегляді більшість глядачів сприймало фільм як черговий бойовик зі Шварценеггером, і лише при наступних переглядах вони помічали велику кількість підказок, розставлених на протязі усього сюжету, які дозволяють сприймати фільм з зовсім іншої точки зору.
У фінальному кадрі картина йде в забеление, а не традиційне затемнення – Верхувен спеціально вставив цей ефект як натяк на можливу лоботомію Куейда.
Правда сам Кроненберг і деякі інші спочатку брали участь в проекті автори не розділили думку голландця. Ден О Бэннон визнав кінцівку фільму слабкою, а Кроненберг взагалі назвав весь фільм поганим, в пух і прах розкритикувавши режисуру Верхувена, спецефекти і Шварценеггера, які, за його словами, вбили всю концепцію і перетворили прекрасну ідею в бездумний бойовик. Знята в 1986 році «Муха» стала для канадця останнім дійсно великим проектом, після чого він працював і досі продовжує працювати в основному з невеликими фільмами, не ризикуючи зайвий раз зв’язуватися з голлівудською студійної системою. Цікаво, що в кінці 1990-х у нього був шанс своєрідним чином знову перетнутися з творчістю Верхувена, коли його попросили зняти сіквел «Основного інстинкту». Але режисер розсудливо відмовився від цієї пропозиції.
Втім, думаю, що в своїй думці Кронберг залишився в явній меншості. «Згадати все» є багато в чому знаковою картиною, яка вийшла на стику двох кінематографічних епох, увібравши в себе естетику фільмів 1980-х і масштаб фільмів 1990-х. Звучить звичайно банально – але так вже давно не знімають. Картина була зроблена в той єдиний час, коли вона могла з’явитися на світло – кількома роками раніше спецефекти ще не досягли такого рівня, щоб показати на екрані все, що було необхідно, кількома роками пізніше – і фільм навряд чи він би зміг зберегти свій стиль і криваву безголів’я, а найімовірніше просто б розділив долю «Хрестового походу».
В цілому, розповідь про створення «Згадати все» більше нагадує одне з імплантованих спогадів компаній «Реколл»: картина, яка здавалося ніколи не буде знята, дивним чином потрапила в руки студії яка давала творцям фільмів значно більшу творчу свободу, ніж її конкуренти, і зірки, яка мріяла попрацювати з режисером і була готова на будь-які поступки, аби фільм відбувся і в результаті все закінчилося хепі-ендом. Шкода лише, що такі дива в Голлівуді відбуваються не так і часто.
Звідси
