Навряд чи відставний англійський капітан Чарльз Канингэм Бойкотт міг припустити, що його принципи вирішення проблем обернуться проти нього самого, а вся ця історія назавжди буде пов’язана з його прізвищем.
Все почалося в XIX столітті, з протистояння волелюбних ірландців і загарбників-англійців.
Британський офіцер, задушивший ірландських фермерів
Конфлікт англійців і ірландців відомий ще з часів Середньовіччя, коли британці прийшли до сусідів і організували процес конфіскації земель, які передавалися своїм. У 1801 році Ірландія і зовсім втратила свою незалежність, ставши частиною Сполученого королівства. У середині XIX століття В Ірландії стався страшний голод, в якому, зрозуміло, як думали фермери, винні кляті колоністи, які скасували «хлібний закон» і отнявшие родючі землі. Англійці з такими звинувачення не погоджувалися. Практично запанувала олігархія: лише дві тисячі осіб з чотирьох мільйонів населення володіли 70% угідь, придатних для вирощування пшениці та інших сільськогосподарських культур.
Великі землевласники не хотіли цілодобово стежити за своїми землями і тому наймали керуючих з місцевих фермерів з досвідом ведення господарства. У графстві Мейо у лорда Ерна був ділянку площею 16 квадратних кілометрів, «директором якого був призначений відставний капітан британської армії Чарльз Канингэм Бойкотт. Чи варто говорити, як військова людина ставився до ірландців — потенційним порушникам спокою, на утихомирення яких він би вирушив без усілякого зволікання, якщо б наказала Королева? Труднощі Бойкотта не лякали. За кар’єру він надивився на всяке, тому пропозицію лорда Ерна стати управителем маєтку погодився: як не впоратися з ірландськими орендарями йому — дворянину і офіцера?
Як тільки Бойкотт обійняв посаду керуючого, він заявив, що змінюються правила оренди. І, звичайно ж, змінилися вони не на користь утискуваних ірландців. Капітан діяв так, як звик: твердо і впевнено, але не завжди розумно, тому що є такий принцип в армії: спочатку зроби, а вже потім патякай. За новими порядками відставного офіцера, ціна на землю зросла. Незважаючи на те, що земля була виснажена, тому що з неї витягували все, що можна, але не удобрювали і не давали «відпочивати». Плюс якість насіння залишало бажати кращого.
Поступки? Не, не чув!
Безправ’я таких землевласників, як лорд Ерн і його керуючий Чарльз Бойкотт, вирішила покласти край Ірландська земельна ліга, до якої зверталися принижені і ображені «загарбниками» ірландці. Ліга зажадала від лорда скасувати переглянуті умови і повернути старий прайс. Бойкотт був безкомпромісний і ні про які поступки він не хотів нічого чути. І не слухав, а вирішив показати, що називається, хто в домі господар. Замість зниження ставки і підвищення заробітної плати Бойкотт зажадав від орендарів заплатити всю суму, належну за договором, і зробити це негайно. Якщо цього не відбудеться, то фермери втратять свого майна. Хтось зумів заплатити, а того, хто відмовлявся це робити чи не міг, відставний капітан без жалю виганяв. І місцева преса не змусила себе довго чекати в оцінці дій колишнього вояки: «Він ставиться до свого худобі краще, ніж до нас».
Бойкотт в повній ізоляції
Ірландська земельна ліга повинна була показати, що її представники не дарма їдять свій хліб. Почалася кампанія по ізоляції Чарльза Бойкотта в суспільстві.
Якщо хто-небудь бере в оренду ділянку, з якого фермер був виселений, — кричав з трибуни голова ліги Чарльз Парнелл, — намагайтеся уникати зустрічі з ним де б то не було: на великій дорозі, на міських вулицях, в крамниці, на ярмарку, на ринку і навіть у божому храмі. Прирікаючи його на суворе самотність, як колись прокажених, ви повинні показати йому, яке відразу вселяє вам вчинений ним злочин. Якщо хоч в одному ірландському графстві все населення буде слідувати цій системі, ви досягнете того, що не знайдеться жодної людини, настільки опьяненного користю, настільки позбавленого честі, щоб йти врозріз з громадською думкою всіх порядних людей цього графства і переступити ваш кодекс етичних правил!
З цього часу Бойкотт виявився практично в повній ізоляції. З робітниками довелося, зрозуміло, попрощатися. Листоноша не доставляв листи, в пабі не наливали, в крамницях не обслуговували і навіть на церковній службі божій ніхто не сідав поруч з керуючим лорда Ерна. Бойкотту довелося самому вийти в поле і працювати, але що міг зробити він один? На допомогу він закликав півсотні штрейкбрехерів з сусіднього графства. Їх появі ніхто з місцевих не зрадів. Останні постаралися на славу, щоб зробити життя прийшлих нестерпним: з ними, як заповів з трибуни Парнелл, не розмовляли, затримували транспорт з провізією. І штрейкбрехерам нічого не залишалося, крім як залишити маєток. Бойкотт знову залишився один. І в цьому гордій самоті він спостерігав за веселощами місцевих жителів, які демонстративно спалювали його карикатурні портрети.
Незважаючи на те, що протест носив мирний характер, уряд був змушений залучити до вирішення питання сили регулярної армії та ірландської поліції для забезпечення безпеки збору врожаю. Врожаю виявилося небагато — всього на 350 фунтів стерлінгів. На охорону заходи було витрачено десять тисяч фунтів.
Ірландію Чарльз Бойкотт незабаром покинув, але не безслідно. З тих пір в англійській мові з’явилося дієслово to boycott, який був з успіхом запозичений в буквальному сенсі став означати ряд вимушених заходів з припинення всякого взаємодії з особою або організацією в знак протесту.
Уроки історії
Історія знає кілька прикладів мирного бойкотування. І навіть вдалих. Наприклад, виноградний бойкот у 1950 році в США, очолюваний Сезаром Чавесом. Американські фермери отримали дозвіл приймати на роботу біженців з Мексики. Умови праці та рівень заробітної плати залишали бажати кращого, і тоді була створена «Асоціація сільськогосподарських робітників», яка бойкотувала фермерів. У асоціації знайшлася підтримка і серед американського населення, співчуваючого гастарбайтерам. Виноградним компаніям довелося піти на поступки.
У США після громадянської війни, коли чорношкірі були офіційно звільнені від рабства, обмеження для них все ж таки існували. Про проблеми «кольорових» того періоду розповідає, наприклад, голлівудський фільм «Зелена книга». Крім того, існувало правило: в автобусі перші чотири ряди були призначені для білих, і якщо білих набиралося більше, то чорні повинні були звільнити місця і залишити автобус. У грудні 1955 року чорношкіра Роза Паркс відмовилась вийти з автобуса на прохання водія, так як крісел для білих більше не було. Була викликана поліція, Паркс вирушила на ділянку. Троянду відпустили на наступний день, але лідери організацій по захисту прав чорних закликали афроамериканців відмовитися від використання громадського транспорту і пересуватися пішки. Бойкот тривав більше року — 381 день, за який компанії, що здійснюють пасажирські перевезення, понесли великі збитки, адже близько 70% пасажирів були чорношкірими. Протест закінчився після зміни законодавства.
Автор: Наталія Хлистова
