Андрій Макаревич раптом образився на своїх шанувальників за «Крымнаш».
І написав у Фейсбуці маленький, реально короткий пост про людей і Крим.
Центральні російські ЗМІ тепер його вислів дуже активно обговорюють.
Думаю, зрозуміло, в якому ключі?
Макаревич написав зі злістю і роздратуванням:
«Ой, Андрій Вадимович, можна з вами сфотографуватися? Мывырослинавашихпеснях!»
Господи. Та можна, звичайно. Тільки що ж ви так херово виросли? Що ж ви репетували «Уракрымнаш»? Погано слухали?
Кажете, краса врятує світ? Ні хера вона його не врятує».
Зрозуміло, що ситуація нашому чудовому музикантові не подобається.
Адже У нас урочистості у зв’язку з поверненням Криму, як би навіть ювілей, 5 років.
Ну, Макаревич і висловився.
Коли ж іще, як не тепер, в самий розпал.
Тому зараз його клюють, хто на що здатний.
А принципі, клюють Макаревича за те саме, за що клювали і в СРСР: все в стаді, а ти що, найрозумніший?
Є державна політика радіти, от і радій.
Поважай держава, яка тебе виростила, виховала, нагородило, живить і захищає…
І народ поважай, раз ти на ньому кормишься.
Ну, ви знаєте цей комплект.
Глава Криму Аксьонов сказав так:
– Якщо Макаревич вважає, що він із себе представляє еліту невідомо яку і чим заслужену, то треба цього статусу еліти відповідати.
Тут я, звичайно, бачу нові нотки, в СРСР про еліту не говорилося, табу.
Але зміст приблизно той же: якщо входиш до числа людей, яким дозволено впливати на уми і душі, мусиш приймати і транслювати правильні урядові думки.
Ну, а Макаревич, природно, видав звичну реакцію: «Не буду, не хочу!»
Я вважаю, має повне право не погоджуватися.
У нього навіть психологічний тип такий, бунтарський.
А бентежить мене інше.
Знаєте, адже я теж виріс на піснях Макаревича.
Хто-небудь пам’ятає пісню «Я б учора у величезному місті, де зовсім немає людей»?
Ось, одна з улюблених пісень моєї юності.
Правда, мої друзі любили іншу, про «новий поворот і мотор реве».
Вона була такою драйвовою, енергійною, амбітної – «не звернемо зі шляху прямого», «вир або брід»…
Мені подобалося, щоб похмуро, з критичним змістом, щоб деяка мізантропія була присутня, типу, «як мало прожито, як багато пережито», ось це все.
А їм більше хотілося кричати, веселитися і вірити, що до всіх життєвих труднощів вони готові, всіх порвуть, все подолають.
Однак що я пам’ятаю абсолютно точно, так це те, що Макаревич ніколи не сприймався мною як людина, націлений на критику державних і політичних порядків СРСР.
«Наутілус Помпіліус» – так, «Машина часу» – ні, ніколи.
Про особистої невлаштованості, про незадоволення людьми і людськими стосунками в його піснях.
А от про те, що «змін вимагають наші серця» – немає, так він мною не сприймався.
Але Андрій Макаревич, як з’ясовується, щиро вважає, що він чогось такого навчав людей.
І ті люди, які кричали і продовжують кричати «Крымнаш», його уроки не вивчили.
Але ж не було таких уроків!
Чи це я не пам’ятаю?
Може бути, я чогось не зрозумів, пропустив?
Хто-небудь згадає хоч одну пісню Макаревича, з якої випливає, що повертати Крим в Росію – це погано?
Не прямо, звичайно, побічно.
Ну, якісь рядки високого гуманістичного звучання, після яких повернути Крим до Росії – це зрадити себе і переступити всі закони моралі?
Тим більше що і кримчани, особливо жителі Севастополя, завжди дуже хотіли в Росію.
І зовсім не розуміли, як вони опинилися поза межами Росії.
Я це не вигадав, особисто чув.
Дивувався, між іншим, знизував плечима.
Так от, скажіть мені, з якої пісні Макаревича випливає, що російські кримчани повинні були з задоволенням і захопленням будувати етнонаціональне держава Україна, ходити під жевто-блакитним, поступово відмовлятися від російської мови і ввіряти себе мудрій політиці, яку проводить президент Порошенко?
Мені здається, самоіронія Макревичу вдається краще.
Пам’ятайте групу “Двоє проти вітру” і “Сніжинку” з “Дня виборів” 2007 року?
Тонко адже про себе помітив, правда?
Геній!
Давайте не будемо про це забувати.
Мій Телеграм-канал
Мій Фейсбук
Мій Яндекс Дзен
Мій Яндекс Дзен по психотипологии
