Мама, ти мене кликала?!

29


Ховаю іскорки сиве,
пудрю промінчики біля очей…
Дитинства роки золоті,
на годинку повернути б вас!
Дні тяглися нескінченно,
довго мерхнули вечора…
Пам’ятаю дитячу безтурботність,
Ніби все було вчора.
Босоногою дівчиною
влітку бігала до річки.
Дитинство, помахавши ручкою,
розчинилося далеко.
Але крізь роки голос чую…
Ех! Закинути б справи –
в дитинство кинутися підстрибом:
«Мама! Ти мене жжжвала?…»