Олег.
Олег був жартівником. Там, де інші обдавали окропом презирства, Олег жартував. У перервах між запоями, коли неробство і туга штовхали його в обійми чергового роботодавця, він жартував. Наприклад, Олег працював вахтером, і до нього прийшла жінка-вахтерка з іншого під’їзду. Вона прийшла розповісти йому про день народження Пугачової, і як вона рада дня народження Пугачової, і що вона купила торт і буде його їсти, бо свято. До цього вона розповідала Олегу про багату весілля внучки. Чим довше вахтерка говорила, тим чіткіше Олег бачив — жінка порожня і нещасна, її з’їдає самотність і дурість. Усвідомивши це в повній мірі, він дістав з рюкзака книжку і простягнув їй.
— Що це?
— Книга.
— Про Пугачову?
— Не знаю. Якийсь чоловік вранці заніс. Попросив передати вам.
— Який чоловік?
— Високий. З благородною сивиною. Він не представився, просто попросив передати книгу. Сказав, що це дуже важливо. Я думаю, вам треба її прочитати.
Вахтерка взяла книгу і залилася рум’янцем. Посидівши так дві хвилини, вона схопилася і заспішила до себе, стискаючи в руках “Сто років самотності”. Олег посміхнувся, поліз у рюкзак і дістав іншу книгу.
Після вахти Олег влаштувався на завод. В його бригаді був молодий мужик по імені Гнат. В курилці Гнат весь час сварив свою дружину Лару, труїв байки про секс і з серйозним виглядом міркував про розлучення. Олег не любив, коли люди говорять даремно і вирішив відреагувати. Для цього він дізнався у бригадира домашня адреса Гната і ввечері послав Ларі букет троянд. На наступну зміну Гнат прийшов з подряпиною на щоці. Тоді Олег знову послав Ларі букет троянд, додавши до квітів романтичний віршик. В курилці запанувало мовчання. Минуло два дні. Підібравши момент, коли Гнат був у курилці один, Олег продекламував чотиривірш. Гнат підступив до нього з кулаками. Величезний двометровий Олег розсміявся і нагадав ревнивцеві його промови про розлучення. Ревнивець, ні слова не кажучи, втік в цех.
Запивши, Олег покинув завод, а потім пішов копати могили на кладовищі “Банна гора”. Незабаром він помітив, що на одну могилу кожен день приходить молода жінка і довго там стоїть. Доглядач кладовища сказав, що вона приходить вже два місяці, і не пропустила жодного дня. Вивчивши надгробок, Олег зрозумів, що в могилі лежить піврічний Владислав. Минуло три місяці. Молода жінка все так само приходила на цвинтар і все так само відсторонено стояла біля могили, не звертаючи уваги на сніг і дощ (була осінь). За цей час нещасна мати сильно схудла і ніби почорніла особою.
У суботу Олег прийшов на цвинтар затемна. Переодягнувся. Швидко проковтнув чашку кави. Взяв титанові лопати і пішов до могили маленького Владика. Увійшовши в огорожу, він розкреслив контур і став копати. Олег копав поряд з могилою дитини, але не впритул, щоб її не обрушити. Земля вже подстыла і копка давалася непросто. До дев’ятої ранку могила була закінчена.
О десятій ранку, тобто, як завжди, з’явилася молода жінка. Олег чекав її біля свежевырытой ями. Коли жінка побачила нову могилу поруч з могилою сина, вона скрикнула й уп’ялася на Олега. Олег був лаконічний:
— Лягайте. Я зарою.
Жінка несміливо наблизився і заглянула в яму. Затремтіла. Схопила Олега. Завила в голос. Рідкісні птахи захвилювалися в кронах. Олег пригорнув дівчину і повів на вихід з кладовища. Коли вона зникла з очей, він пробурмотів собі під ніс:
— Ось ви плачете, а мені ще заривати.
На кладовищі Олег затримався надовго. А в сорок сім помер від горілки.
Павло Селуков
