Є такий вислів: «у успіху багато батьків, а поразка завжди сирота». Не дивно, що винахід радіо приписують аж трьом різним ученим. У Росії вважається, що це зробив Олександр Попов, в Європі авторство віддають Гульермо Марконі, а в США впевнені — постарався Нікола Тесла. На честь недавнього 160-річчя російського фізика з’ясовуємо, хто правий.
День радіо
На перший погляд, божевільна ситуація: три сторони відстоюють взаємовиключні теорії першості. Американці просувають Теслу як винахідника радіо приблизно з середини минулого століття, хоча в низці інших феєричних відкриттів цей факт трохи розчиняється.
В Європі як і раніше популярна ідея відкриття Марконі, що найкраще ілюструє величезний блок з перерахуванням його досягнень на англійській Вікіпедії. Хоча загалом західному дискурсі, першість Марконі все-таки поставлено під сумнів Теслою.
А ось Попов широко відомий у нас, зате майже непомітний за кордоном. Про це говорить і крихітний абзац у всі в тій же англійській статті на Вікіпедії, і перші дев’ять посилань на запитання «who invented the radio» — західний Google про Попові не знає.
Хто правий — Європа, США чи Росія? Розбираємося.
Попов
7 травня 1895 року в Петербурзькому університеті Попов показав колегам свій винахід — прилад, здатний передавати сигнали. Цю подію було зафіксовано в протоколі Російського фізико-хімічного товариства як повідомлення «Про відношення металевих порошків до електричних коливань». Стоп. Які порошки? А ті самі, які відкрили шлях до практичного застосування електромагнітних хвиль.
Задовго до перфомансу Попова фізики помітили, що металеві тирса — відмінні приймачі сигналу. Проходить через них електромагнітна хвиля іскрить і окислює насипану в колбу стружку. Та змінює електропровідність і трохи «злипається». Щоб повернути «металевих порошків» колишні властивості, їх треба трохи струснути. Для цього в 1890 році винахідник Едуард Бранлі придумав спеціальний прилад — когерер.
Саме від дослідів французького колеги і відштовхувався Попов.
Вчений поліпшив прилад, прикріпивши до нього звичайний дзвінок. При наявності сигналу молоточок одночасно витягував звук і бив і по скляній колбі. Тирсу встряхивались, а користувач розумів тривалість сигналу. Виходило як в абетці Морзе: на короткий сигнал прилад відповідав коротким дзвінком, на довгий — тривалої трелью.
А ще Попов використовував в своєму пристрої антену. Цей елемент дозволив вченому претендувати на лаври «батька радіо». У журналі «Електрика» 1925 року російський вчений і засновник радіотехніки Імант Фрейман так пояснював внесок колеги:
Був відомий індуктор, що може дати при искровом розряді струм високої частоти коливальної електричної ланцюга, був відомий когерер, спроможний виявити наявність струму високої частоти; орган ж, що зв’язує зовнішнє електромагнітне поле з тими ланцюгами, в яких можна було порушити або виявити струм високої частоти, однак, відомий не був; вібратор Герца ні в якому разі не може розглядатися за технічний прообраз радіомережі,— його потрібно було шукати в іншому місці, і чимала заслуга Попова полягає в тому, що він цей прообраз шукав і знайшов.
Імант Фрейман
один із засновників вітчизняної радіотехніки
У підсумку винахід потрапило на сторінки «Російського фізико-хімічного суспільства» — опис приладу перевели на всі основні європейські мови. Вже в березні 1896 року вдалося передати осмислений радіосигнал на відстань 250 метрів. А серйозне випробування техніка Попова пройшла в 1899-му, коли броненосець «Генерал-адмірал Апраксин» пробив бік у Фінській затоці.
на фото — Криголам «Єрмак» рятує броненосець «Генерал-адмірал Апраксин».
Завдяки радиотелеграфным станцій, побудованих на місці аварії і березі, екіпаж відправив «на землю» дані, які допомогли витягнути корабель з крижаного полону. Коли рятувальна операція завершилася, Попова заслужено нагородили на батьківщині. А броненосець прожив ще до 30-х років, поки не було списано в утиль.
Як писав журнал «Радіо», окрема заслуга вченого у тому, що його «апаратура мала ще одна винятково важлива перевага для того часу — вона постала у вигляді закінченої розробки, придатної для швидкого впровадження». Крім Росії, радіоприлад виробляли в Німеччині, США, Франції. І скрізь його називали «схемою Попова» — аж до самої смерті винахідника.
Особливо продуктивне співробітництво склалося у Попова з французьким підприємцем Е. Дюкрете — їх листування лягла в основу окремої книги. У ній зазначається, що «завдяки активності самого Дюкрете, його підтримки авторитету Попова у численних виступах, ім’я Попова як винахідника бездротового телеграфування стало досить широко відомо на Заході».
І це дійсно так. Так, звичайному західній людині Попов не дуже відомий, проте закордонне наукове співтовариство неодноразово відзначало заслуги росіянина. Наприклад, 7 травня 1895 року за версією ЮНЕСКО входить в список найважливіших в історії радіо дат». В женевському Міжнародному союзі електрозв’язку величезний зал названий ім’ям Попова — йому, як піонерові радіозв’язку, присвячена меморіальна табличка. А в 2005 році американський Інститут інженерів електротехніки та електроніки встановив у Петербурзькому університеті LETI меморіальну дошку Попова на честь ювілейного 110-річчя з дня винаходу радіо.
Звичайно, в широкому свідомості російського вченого витіснили Марконі і Тесла. Однак це навряд чи засмутило б нашого фізика.
Він не гнався за особистою славою, а просто хотів подарувати країні щось корисне. Не дарма йому належить знаменита фраза: «Якщо не сучасники, то, можливо, наші нащадки зрозуміють, наскільки велика моя відданість нашій Батьківщині і як щасливий я, що не за кордоном, а в Росії відкрито новий засіб зв’язку».
Марконі
Слава італійця Гільєрмо Марконі викликає більше питань, ніж біографії інших учасників цієї заплутаної історії. При цьому не можна заперечувати, що його ім’я теж вписано в хроніки розвитку радіо. Адже саме Марконі в 1896 році першим отримав патент на гаджет, здатний передавати і приймати радіохвилі. Його прилад був дуже схожий на винахід як Попова, так і Тесли, а називався «Удосконалення в передачі електричних імпульсів і сигналів у передавальному апараті».
Зверніть увагу на перше слово — Марконі дійсно поліпшив чужі винаходи, додавши кілька котушок і металеві пластини. Щоправда, у своїй заявці на патент він мав намір використовувати прилад для прийому сигналів не тільки по повітрю, але й через землю і воду, що дещо суперечить законам фізики.
Російські дослідники люблять згадувати цей курйозний випадок, посилаючись на некомпетентність молодого фізика — Марконі тоді було трохи більше 20 років, і він тільки-тільки почав вивчати радіохвилі. Що, втім, не завадило йому стати винахідником на папері.
Є за Марконі і епохальне відкриття: його досліди підтвердили, що електромагнітні хвилі можуть виходити за межі горизонту.
У грудні 1901 року італієць передав через Атлантичний океан сигнал на азбуці Морзе. Ця новина дала зрозуміти науковому співтовариству передавати хвилі за горизонт можна, причому над водою теж. Більше того, так виходить навіть швидше.
Інша слава італійця обумовлена тим, що він розумно просував свої радіоприлади — наприклад, провів перший радіорепортаж. Коли почалася чергова вітрильна регата, він оснастив радіоапаратурою яхту принца Уельського. Той незадовго до запливу пошкодив ногу, і в Британії дуже хвилювалися, як же син королеви Вікторії впорається з гонками. Приймач Марконі безперебійно постачав зведення про здоров’я аристократа — ці новини радісно підхоплювала преса. Незабаром все королівство дізналася не тільки про погоду на морі, але і про винаходи італійця.
Приймачі Марконі почали розходитися по судам і будинках. Так, це більше заслуга реклами, але повсюдне поширення радіо врятувало сотні життів. Наприклад, екіпаж «Титаніка» подав сигнал SOS саме по апарату, встановленому «Міжнародною компанією морський зв’язку Марконі». Якби не це пристрій — невідомо, скількох людей вдалося б врятувати.
на фото — Апарат Марконі, який був в «Титаніку»
Правда, обійшлося б взагалі без жертв, якби Марконі не перешкоджав встановленню на кораблях обладнання інших компаній. В ту ніч на відстані восьми кілометрів від «Титаніка» пропливав пароплав «Каліфорніан», але з-за старого приймача там не розпізнали сигнал. З інших «гріхів» винахідника: він був членом фашистської партії, фотографувався з Муссоліні, а також провокував законослухняних радянських громадян на схиляння перед Заходом.
Ймовірно, з цих причин Радянський Союз свого часу розгорнув потужну пропаганду проти «злодюжки-італійця».
А ще Союзу не хотілося втрачати славу Попова як «батька радіо». Штука в тому, що в ті роки активно розвивалася система авторського права. Можна було змусити інші країни платити за використання винаходів, зроблених у себе. Тому в СРСР дуже хотіли мати в своїх лавах як можна більше новаторів.
Тесла
Зараз Тесла сприймається як «Ілон Маск XX століття». Він винайшов електричний лічильник, розробив теорію полів, спровокувавши будівництво Ніагарському ГЕС, вивчив вплив струму на людський організм, а ще придумав фантастичний резонатор і, можливо, перший електромобіль.
Ніхто не сперечається, що Тесла був генієм. Тоді звідки сумніви, що він винайшов радіо?
Серб раніше усіх підійшов до створення приймача електромагнітних хвиль. Про це він заговорив ще в 1890 році: «Недорогий апарат дозволить власнику слухати в море або на землі музику або пісні, мова політичного лідера, видатного вченого або проповіді священика, який перебуває на величезній відстані». А в 1893-му Тесла виступив з доповіддю «Про світлі та інших високочастотних явища» в Інституті Франкліна у Філадельфії. Там він описав приймач і передавач, антену, заземлення, контур, котушку індуктивності, конденсатор і навіть репродуктор, придуманий ним ще в Будапешті.
Загалом, це було майже готове радіо. Здавалося б — ось воно, відкриття, патент і світова слава. Але Тесла не погнався за дрібною рибкою і не став акцентувати увагу на винахід. Бездротовий зв’язок була лише частиною його фантастичного, але, здається, цілком нездійсненного задуму — передавати електроенергію по всьому світу, не використовуючи дроти.
З допомогою величезного резонатора він збирався гнати струм в будь-яку точку планети. Наприклад, так Тесла описав одну із станцій: «Ця станція дозволяє отримати електричні потужності до десяти мільйонів кінських сил. Вона розрахована на обслуговування всіх можливих технічних досягнень без зайвих витрат».
Крім божевільних амбіцій, перешкодою для отримання патенту міг стати і масштабна пожежа в лабораторії Тесли в 1895 році. Відновлення записів і нервів, звичайно ж, вимагало часу, і вступити в боротьбу за свої права дослідник зміг лише значно пізніше.
Тим не менш він отримав по заслугах, але вже в США.
Втрутилися політичні та економічні інтереси. Довгий час Патентне відомство США не видавало Марконі патент на винахід радіо, посилаючись на пріоритет Тесли. Рішення змінили в 1904-му — можливо, з-за потужної фінансової підтримки Марконі в Америці. Після того, як італієць отримав ще й Нобелівську премію в 1911 році, Тесла не зміг мовчати і подав на Marconi Company в суд.
