Вчителька на уроці просить Машу написати на дошці рівняння розкладання квадратного тричлена. Маша тупить. Тихий голос Вовочки із задньої парти: «Вона звичайний-то в очі не бачила, а вже квадратний і потрійний взагалі навіть уявити собі не може, куди їй формули писати?»
Коли ми згадуємо щось або уявляємо собі яку-небудь ситуацію, більшість з нас кажуть про картини, які виникають у свідомості. Ну ще про запахи, звуки, відчуття дотику або руху. Нічого незвичайного або ненормального, все як у всіх. Ну якщо, звичайно, не заглиблюватися в містику і окультизм — у тих же індусів, наприклад, на певному етапі навчання в ряді містичних шкіл широко практикувалася візуалізація — від простого вогню свічки до мозгодробительной фігури мандали, так щоб у всіх деталях і кольорі… І якщо не дуже експериментувати зі створенням тульпы, а то можна так затульпить, що дивуються навіть психіатри.
Втім, є люди (і таких, до речі, не так вже й мало), які ніколи в житті ніяких таких образів не бачили. От не бачили, і все. Ні уявити собі яку-небудь картинку, ні згадати чийсь хвилюючий (шкода) або жахливий (що краще) вигляд просто не в змозі. Ні, пам’ятати пам’ятають, але щоб у вигляді картинки — ну ніяк.
До речі, вперше (в усякому разі, цей епізод був відображений документально) про нездатність деяких людей згадувати або відтворювати зорові образи згадав двоюрідний брат Чарльза Дарвіна, Френсіс Гальтон, ще в 1883 році. Він становив опитування на предмет того, як саме люди уявляють собі зорові образи — ось і виявив, що є такі, які не представляють їх собі взагалі. Потім цей момент якось забувся, і тільки нещодавно знову звернув на себе увагу вчених. Британських, до речі. У 2005 році, коли в Ексетерського університету направили чоловіка після операції на серці: в результаті ішемії мозку під час операції він втратив здатність згадувати й уявляти зорові образи.
Явище це назвали «афантазия». Причому ніяких відхилень у психіці в такої людини немає — просто така от особливість. Найчастіше вроджена, хоча, як бачите, може виявитися і придбаної. Ну не він здатний відтворити у себе в голові картинку, хоч ти трісни. Як же він згадує, представляє або фантазує (ну добре, добре, скажемо інакше — моделює)?
Так по-різному. Хтось говорить про цифри або тексті, хто уявляє, ніби малює або ліпить — при цьому, до речі, все одно цілісного образу не виходить.
До речі, про цілісному образі. Адам Земан, зацікавившись тим самим випадком в 2005 році, підійшов до питання системно. Мовляв, як же так? Адже обличчя рідних і знайомих людина пам’ятає. Чому ж не уявляє собі? Зробив цілий ряд електроенцефалограм у людей з афантазией. І з’ясував, що ті зони, які відповідають за розпізнавання вже запам’яталися зорових образів, спрацьовують нормально, а от ті, які активуються зазвичай, коли людина себе щось представляє (вони, до речі, ті ж самі, що працюють, коли він бачить що-небудь наяву) — не включаються. При цьому описати риси особи така людина цілком в змозі. І навіть деколи досить художньо. А от скласти в уяві картинку — ні.
Земан порахував, що людей з афантазией приблизно 2% від усього населення планети. Відзначив, до речі, ще одну їх особливість: в силу того, що цим людям не представляється можливим згадати цілісну картинку якого-небудь примітного події в їх житті, вони воліють більше фотографувати — причому реально більше і частіше, ніж інші.
Також Земан виявив, що афантазия ні в якій мірі не заважає таким людям творчо мислити. А також, як не дивно, бачити сни. При цьому спогад, ніби бачив якісь події, є, а от сама картинка такого спогади — упс — знову не складається.
Загалом, для вчених з’явилося ще одне поле для дослідження. І як знати — може бути, саме на ньому будуть отримані відповіді на питання про формування, наприклад тих же галюцинацій?
Ну а ви-то самі як? Можете згадати цільну картинку з минулого або уявити собі що-то? Чи є складнощі?
