Старша сестра

52


— Алло.
— Здрастуй Олечка, сонечко!
— Привіт, Матусю! Як ти себе почуваєш? Як тобі сподобався мій подаруночок?
— Відчуваю не погано, краще. За подарунок дякую, доча, дуже зручний, відразу звикла. Я ж за нього і кажу. Добре чути?
— Так, чудово, ну, я рада.
— Як ти там, донечко? Як там Таїланд? Як погода у вас? У морі купаєшся?
— Погода гарна – це ж Таїланд, а в море вже не пам’ятаю коли купалася. Місяця два тому, напевно.
— Та ти що, Олечко. Я б на твоєму місці з нього і не вилазила.
— Це тобі так здається, перші півроку, я теж з неї не вилазила, а тепер мені досить просто на березі в шезлонгу з ноутбуком посидіти, подихати. Мама, а хочеш, кидай свою Кемерово і приїжджай до мене зиму пережити. Наплаваешься. А що? Правда, я не жартую. Відпочинеш, фруктами отъешься, всі болячки відразу як рукою. Хоч на завтра квитки тобі візьму. Закордонний паспорт ще діє?
— Ага, разом з онуками приїду, чи що? Теж скажеш.
— Ні, з онуками не треба, онуків нехай Вітюша виховує. Він хоч роботу знайшов?
— Так, іноді підробляє, загалом, з перемінним успіхом. Нормально. Він, до речі, збирається поїхати в Москву, до тебе, туди, в квартиру. Озирнутися, роботу знайти толкову, та тільки Люська його поки не пускає. Та й мені теж з Люсею залишатися, якось не того.
— Як це «до тебе туди», якщо я здаю свою квартиру? На що я, по-твоєму, в Таїланді живу?
— Оля, так хорош вже зі своїм Таїландом. Скільки можна? А якщо і правда Вітя в Москву вибереться, де йому жити? На вокзалі, чи що, якщо у старшої сестри двокімнатна квартира?
— Мамо, а нічого, що я для цієї квартири: у сімнадцять років без рубля в гаманці з «Камеруну» приїхала, заробила на університет, відучилася, за двадцять років зробила кар’єру, влізла в іпотеку, виплатила… продовжувати? А що зробив твій Витечка? Сидів біля під’їзду на твоїй шиї, пив пиво, одружився і посадив тобі на шию ще й Люсю з дітьми. Я нічого не пропустила?
— Ольга! Як ти так можеш? Адже він твій молодший брат! У тебе що, багато братів?
Коли я в лікарні з серцем лежала, ти, чи що, зі свого Таїланду яблучка мені носила? Все на ньому було.
— Мама, якщо Вітя і справді хоче приїхати і підкорити Москву, то я йому, звичайно ж, допоможу чим зможу, кімнату зніму місяця на чотири. Поживе, освоїться, а там подивимося.
— А чому не квартиру? Ну, добре, добре, нехай кімнату, а звідки у тебе на це гроші?
— Не важливо, в крайньому випадку з валютного рахунку зніму, знайду, коротше. Не переживай, не кину твого Витюшу, витру йому соплі.
— Олю, у тебе, що й валютний рахунок є?
— Ну, є, Мама, на чорний день трохи подкопила. Мало, хто захворіє, криза, лиха, катастрофи, тьху, тьху, тьху.
— Це правильно, правильно, донька. Запас завжди потрібно мати. А що там у тебе?
— Що у мене?
— Ну, грошей на рахунку твоєму, скільки?
— Для Кемерово нормально, а для Москви, так і не дуже щоб багато.
— Ну, гаразд, не хочеш говорити, не треба. Не нашого розуму це діло. Так?
— Мама, ну, при чому тут «розуму»? Ну, якщо перевести в рублі, то там у мене чотири мільйони, близько того, навіть трохи менше.
— Чотири мільйони?! Олічка, ти що? Чотири? Так давай ми Віті квартиру купимо. Та за такі гроші можна хорошу трикімнатну взяти. Ти уявляєш як мені з ними один на одному в двох… як воно, коли вони… ступити нікуди… а мені восьмий десяток… а діти ростуть, їм своя кімната потрібна. Сашенька з другого ярусу звалився, трохи голову не висадив.
— Мамо, не плач. Ну, що ти, заспокойся.
— Олю, у тебе були такі гроші і ти приховувала? Подумай про мене, про Вітю, про племінників. Ти сама не народила у своїй Москві, всі пурхала. А Вітя мені хоч онуків подарував. Подумай хоча б про своєму майбутньому. Я помру, кому ти будеш потрібна? Тільки братові і племінникам. Хто тобі води подасть?
— Мамо, що ти мене хоронишь? Мені тільки сорок, може ще вийду заміж, народжу дитину.
— Ти? Народиш? Олічка, дитино, послухай мати, давай купимо Віті квартиру, діти вже дорослі їм потрібні свої куточки для занять… Сама-то з квартирою. Олічка, доню, у тебе ж є така можливість. Що ти, як Кащей над златом? Ні собі ні людям. Ну? Адже ми одна сім’я і повинні допомагати один одному. Як ти не зрозумієш? Господи! Так, кому я кажу. Проміняла сім’ю на свій Таїланд. Лише б самій було добре, а далі хоч трава не рости. Не знала, що ти така черства. Гроші і правда змінюють. Ох, як міняють. Добре, що батько не дожив.
— Мамочко, ну навіщо ти так?
— А як? Як? Алюнчик, маленька моя, давай Віті купимо квартирку, ну, хоча б двійку. А? Ой… стривай, стривай. Серце заболіло, ой…