Ця історія сталася влітку. Давно хотіли відпочити в лісі. Швидко розвели багаття, не забуваючи про гітари і міцні напої, щоб не замерзнути. Дівчата швидко втомилися і пішли спати, а ми залишилися біля багаття. Коли всі напої підійшли до кінця, Коля запропонував: «Слухай, а давай-ка медом разживемся? Там через поле є велика пасіка», почастуємо вранці наших подруг.
Підійшовши до пасіці, ми трохи посміялися над місцевою «охороною» – сторож спав міцніше нікуди. Ми взяли перший-ліпший вулик і обережно побрели до себе – боялися розбудити бджіл. По дорозі назад за нами невідступно слідувала собака. Дійшовши до половини шляху, ми вирішили залишити вулик тут до ранку.
Прокинувшись і пообіцявши своїм дівчатам сюрприз і «солодке життя», ми вирушили туди, де вночі залишили вулик. Сюрприз вдався. Прийшовши на місце, ми своїми, тепер уже зовсім протрезвевшими очі, побачили посеред поля собачу будку і знайомого нам пса. Він спокійно сидів у полі на ланцюгу і дивився на нас з усім своїм собачі подивом.
