У тому, що перемоги вермахту перших років Другої світової в дуже значній мірі були забезпечені успіхами танкових і моторизованих військ, неможливо засумніватися. Між тим далеко не відразу німецькі танкісти і мотопехота стали грізною силою, довелося їм пережити період становлення, пережити свої «дитячі хвороби», перш ніж стати справжніми професіоналами.
У тому, що перемоги вермахту перших років Другої світової в дуже значній мірі були забезпечені успіхами танкових і моторизованих військ, неможливо засумніватися.
Між тим далеко не відразу німецькі танкісти і мотопехота стали грізною силою, довелося їм пережити період становлення, пережити свої «дитячі хвороби», перш ніж стати справжніми професіоналами.
Потішне опис того, як жалюгідний німецькі танкові і моторизовані війська в березні 1938 році в ході так званого «аншлюсу» Австрії (включення цієї країни до складу Німеччини), залишив у мемуарах Уїнстон Черчілль:
«Австрійський єфрейтор (Гітлер – авт.) давно вже мріяв про тріумфальний в’їзд до Відня. Партійна організація націонал-соціалістської партії у Відні намітила на суботу 12 березня проведення факельної ходи для зустрічі звитяжних героїв. Однак зустрічати було нікого, ніхто не з’явився. Довелося тому пронести на руках по вулицях міста трьох розгублених баварців зі складу німецьких тилових частин, що прибули потягом до Відня для того, щоб забезпечити війська вторгнення квартирами. Причина затримки німецьких військ з’ясувалася пізніше. Німецька моторизована армада нерішуче прогромыхала через кордон і зупинилася поблизу міста Лінца. Незважаючи на чудову погоду і хороші дороги, більшість танків виявилося не в змозі продовжувати рух. В моторизованих підрозділах важкої артилерії мали місце аварії. Дорогу від Лінца до Відня захарастили застряглі важкі автомашини. Відповідальним за те, що перед усім світом була продемонстрована непідготовленість німецької армії, вважали улюбленця Гітлера генерала фон Рейхенау, командувача 4-ї армійської групою.
Гітлер, що їхав на автомашині через Лінц, бачив замішання в русі своїх військ, що викликало його скажений гнів. Легкі танки абияк пробилися крізь затори, що утворилися на дорогах, і по одному прибутку в неділю вранці в Відень. Важкі танки і моторизовану артилерію повантажили на залізничні платформи і таким шляхом вчасно доставили до Відня для участі в церемонії. Картина в’їзду Гітлера до Відня, де він був зустрінутий натовпами людей, і радісними, і охоплених страхом, відома всім. Однак цей момент ілюзії слави мав свою тіньову сторону. Насправді фюрер кипів від злості через те, що виявилися недоліки його військового механізму. Він обрушився на своїх генералів з лайкою, однак ті заявили, що не винні. Вони нагадали фюреру, що він і слухати не хотів застереження … про ризик для Німеччини йти на більш великий конфлікт».
Наскільки це опис британського політика відповідало дійсності? Не видавав він бажане за дійсне? Невже мова йде про тих самих танкових і моторизованих дивізіях, які, починаючи з 1939 року, торощили одного за іншим супротивників в «бліцкригу» – блискавичної війни?
30% машин вийшли з ладу, але Гітлер не сердився
Гейнц Гудеріан, самий прославлений з німецьких полководців-танкістів, процитував наведене вище опис Черчіллем відбувалося в Австрії і спробував його спростувати. Гудеріан писав: «Я сам зустрічав Гітлера при його в’їзді в Лінц. Він анітрохи не виглядав розлюченим. Навпаки, це був, мабуть, перший випадок, коли я бачив його радісно схвильованим. Під час промови, виголошеної Гітлером в Лінці з балкона ратуші перед захопленими масами людей, я стояв поруч і мав повну можливість спостерігати за ним. Сльози дійсно текли по його обличчю, причому було очевидно, що це робилося не для театрального ефекту».
Зрозуміло, що Гітлер у той момент був у захваті – вкрай ризикована затія з приєднанням Австрії обернулася політичним тріумфом. Англія і Франція нічого не зробили з такої нагоди, більшість населення Австрії з захопленням прийняв «аншлюс». Стану танкових військ можна було й не помітити, не до того фюреру було.
При цьому Гудеріан пише: «Найбільш важливим недоліком, выявившимся в процесі маршу, виявилася незадовільна постановка ремонту техніки, особливо танків. Цей ефект відзначався ще під час осінніх маневрів 1937 р., однак запропоновані в березні 1938 р. заходи щодо його усунення не були прийняті в увагу… Бронетанкові війська ще не були готові виконувати свої завдання в повному обсязі. На початку березня вони тільки проходили бойову підготовку в масштабі роти… Мали місце серйозні труднощі в забезпеченні пальним, але вони були швидко подолані».
Жахливі австрійські дороги
Особливо цікаво наступне твердження: «В цілому похід на Відень пройшов без особливих ускладнень. Вихід з ладу автотранспорту був незначним, вихід танків — дещо більшим. Точних цифр я вже не пам’ятаю, у всякому разі, все вийшло з ладу не понад 30% машин».
Не понад 30 % вийшли з ладу – це при смішних європейських відстанях на чудових європейських дорогах? При цьому ще Гудеріан примудрився на дорожньо-погодні умови цілком серйозно поскаржитися: «Погода була погана, після обіду пішов дощ, а вночі піднялася сильна хуртовина. Єдина дорога, по якій війська рухалися від Лінца на Відень, на багатьох дільницях була розібрана, так як в цей час проводилися ремонтні роботи, а інші ділянки також перебували у надзвичайно незадовільному стані».
На помилках вчаться
Дощ після обіду – жахлива перешкода для танків, слів немає. Ох, що б з німецькими танковими дивізіями зразка березня 1938 року на шляху від Смоленська до Вязьмі було, якщо їм дорога від Лінца на Відень знаходиться в незадовільному стані здавалася?
На жаль, витягли німецькі генерали уроки з того, що сталося з танковими і моторизованими дивізіями у березні 1938 року, почали робити їх дійсно боєздатними. І у вересні 1939, травні червні 1940 і 1941 років німецькі танкісти і мотопехота змогли зробити те, що увійшло в історію як «бліцкриг» – блискавична війна. Тривала вона до тих пір, поки належних висновків з невдач своїх військ не зробили генерали Червоної Армії в боях навчилися ховати блискавичну війну в підмосковних снігах…
