Чотири роки тому, у другій половині серпня справу було, поїхав я до одному своєму доброму знайомому на північ нашої області. Він єгер.
Дружимо з ним ще зі студентських років. У середині 90-х він раптом різко продав свою квартиру і подався в єгеря. Завзятий мисливець і рибалка. Місця там глухі, безлюдні, дрімуча тайга. У нього квадр зламався. А без квадра там як без рук. Зідзвонився зі мною замовив запчастину. Сказав приїжджай, в баньку сходимо, рибу на перекаті острогою або з арбалета постреляем. Плюс ягоду мені приготував брусницю, чорницю, лохину. І убоины, козу дику він застрелив. Купив я запчастину і поїхав до нього. Ми так-то з дружиною до нього завжди їздимо.
Вона у мене велика любителька ягоду збирати. Я от терпіти не можу цього, а їй задоволення. Але тут поїхав один. зайнята вона була. Їхати майже цілий день. Виїхав рано вранці о 6.00 год. Спочатку по федеральній трасі, потім на обласну згорнув і після обіду вже на сільську. день був хороший, теплий, сонячний. Бачу попереду стоїть «Фольксваген Пасат» і біля нього мадемуазель близько 30 років в сарафанчике, босоніжках. Мене побачила замахала руками. Я ще здивувався, що вона тут робить у цій глушині??? зупинився, виходжу.
Питаю, що сталося? Колесо у неї пробито.
Дивно, де тут на сільській могла пробити? Тут рідко хто їздить. Сказала, що дві години вже варто нікого немає. Гаразд, питаю — домкрат, балоннік, запаска є? Киває — є. Відкрив багажник — домкрата не виявив як і балонника, добре запаска мала місце.
«Весело» — думаю. Вона мені — допоможіть, я Вам заплачу і витягає гаманець. А мене це зачепило, я ж від щирого серця. Вирішив над нею пожартувати, можливо, не дуже вдало. Кажу: «Мадам, Ви зі мною не розплатитеся» — Чому? — питає. — Скільки це буде коштувати? — Мене гроші не цікавлять. — Відповідаю і починаю її відверто розглядати. Ноги, талія… Ще й ухмыляюсь. Вона зрозуміла. Зблідла. Ну а що? Навколо глушину, сподіватися на те, що хтось проїде не доводиться.
Вона одна і я один. Я її всяко різно здоровіше і сильніше. Чинити опір марно.
А вона симпатична така, просто жесть. Дивиться на мене як кролик на удава і тихо каже: — Може, не треба? Будь ласка. У мене чоловік є, я його люблю і дитина маленька, йому всього рік. Дивлюся на неї, вона на мене, трохи не плаче вже. Я розсміявся. Господи у кого що болить!!!
Кажу їй: — Мадам, Ви за кого мене маєте? Я нормальний. Ви коли останній раз їли? — Вранці. — відповідає. А справа вже до вечора.
— Тоді від чашечки кави зі мною і від бутерброда не відмовитеся? Ось цим Ви зі мною і розплатитеся.
Варто збентежена. Я сміючись, дістав свій домкрат, балоннік. колесо їй поміняв. Сполоснув руки з каністри. Завжди воду з собою вожу. Потім з термоса налив їй каву, нагодував бутербродом. Посиділи у мене в мікроавтобусі, побалакали. Вона заблукала. Щось у неї з навігатором було.
Їхала вона з роботи і не туди згорнула. А там ще стільникові не скрізь ловили, особливо в низинах. Ось і застрягла у чорта на куличках. Я розповів їй куди потрібно їхати. Але їй треба було повернутися назад на трасу. Подякувала мене.
Сама вже сміялася. Сказав, щоб була обережною і домкрат з балонником возити з собою потрібно обов’язково. Знову я її побачив місяць тому. Ми з молодшим сином і онуком в кіно ходили на «Аладіна».
Сидимо за столиком, чекаємо коли запросять в кінозал. Дрібні попкорн точать і в телефонах в гру ріжуться. Поруч за столиком молода жінка сиділа з хлопчиком років п’яти.
Вона сидить вдивляється в мене. Я дивлюся — знайоме обличчя. А потім згадав і їй кивнув, назвав по імені. Вона заусміхалася. Вона замовила каву, пригостила мене, так сказати у відповідь за той кави.
Посиділи, поговорили. Ще раз подякувала мене. Ось такі бувають випадки на дорогах!
Джерело: http://zenit2.com.ua/
