Будемо чесні – Валентина Воілкова, яка зіграла в ліричній комедії Михайла Козакова кохану Костика Риту, ніколи не була зіркою. Але говорити про себе змусила
Все почалося ще в 1990-ті, коли Валентина вирішила емігрувати з чоловіком-французом в Париж. Деякі колеги тоді засуджували актрису, називали зрадницею батьківщини і навіть французької підстилкою. Нерозуміння, заздрість, ненависть – схоже, негативу Воілкова отримала сповна.
Не дивно, що вона закрилася, перестала спілкуватися з приятелями і знайомими. Років 17 про неї не було ні слуху ні духу: Валентина не давала інтерв’ю, не брала участь у ток-шоу, не зустрічалася з подругами. І раптом, в 2008 році, як сніг у липні, новина: у Франції в автокатастрофі загинула колишня радянська актриса Валентина Воілкова…
Не вимовляла букву «л»
«Я вас люблю – хоч я бешусь,
Хоч це праця і сором марна,
І в цій дурниці нещасної
У ваших ніг я зізнаюся!»
— демонстрував свою начитаність провінціал Костик вустами студента «Тріски» Олега Меньшикова. Щоб завоювати неприступну фифу-москвичку з квартирою в сталінської висотки, герой «Покровських воріт» був готовий на багато що: вивчити всього Пушкіна, справити сприятливе враження на батьків Рити. Навіть розлучитися з колишніми пасіями. «Очікуються зміни!» – запевнив він оточуючих після зустрічі з зеленоокою блондинкою.
Що цікаво – Олег Меньшиков народився в Московській області, а Валентина Воілкова була як раз провінціалкою з Куйбишева. Правда, під час зйомок у Козакова – вже з дипломом актриси.
П’ятиповерхівка на вулиці Партизанської («Онуча», як називали її місцеві), старіє з кожним днем. Тут, на останньому поверсі, коли отримала квартиру скромна родина Марії Єгорівни та Дмитра Васильовича Воилковых. Неподалік – 167-я школа, де навчалася майбутня актриса, міське кладовище, річка Самара (купатися відчайдушна дітвора починала вже в травні!), а трохи подалі – роздільна матінка Волга.
Кажуть, у 1960-ті – 1970-ті роки район вважався неблагополучним – у дворах було повно шпани. Але глава сім’ї, за спогадами старожилів, працював у міліції, так що хуліганити Вале і братові Віті було «не по статусу». Хлопці добре вчилися, Валя «від нічого робити» ще відвідувала шкільний драмгурток. І, хоча з дитинства погано вимовляла «л», після випускного балу вона, недовго думаючи, рвонула в ГІТІС. А Віктор відправився підкорювати Бауманку.
Ніколи не стояла на ковзанах
Після інституту Валентину Воилкову взяли в театр Радянської Армії. Однак головними ролями режисери її не балували. І, хоча одночасно з театром в кар’єрі молодої актриси з’явилося кіно, і тут крім другорядних ролей і епізодів нічого солідного не з’являлося. А початок був вельми недурственным – багато про таке мріяли б! Марк Захаров запросив Валентина в «Звичайне диво». Роль фрейліни була скромною, мовчазною. Зате яка зіркова компанія – Євген Леонов, Катерина Васильєва, Юрій Соломін, Олег Янковський, Ірина Купченко…
З тих пір в її кінокар’єрі так і повелося – фільми непогані, режисери міцні, партнери пречудесні: Всеволод Санаев, Андрій Миронов, Ніна Русланова, Ганна Самохіна, Наталія Крачковська, Михайло Боярський, Олексій Петренко, Світлана Крючкова… А ролі у Воилковой – в основному прохідні. Дівчина Рустама в «Версія полковника Зоріна», студентка у детективі «Кільце з Амстердама», курортниця в мелодрамі «Будьте моїм чоловіком»…
І навіть «Покровські ворота», які принесли популярність чи не половині акторів фільму, не зробили Воилкову зіркою. Дарма, що передумови для цього були. Роль невелика, але досить ефектна. Зіграти кохану головного героя (читай: майбутню дружину сценариста Леоніда Зоріна, який написав п’єсу про свій молодості) будь-яка актриса почла би за честь. Чи жарт – дебютант-режисер Михайло Козаков затвердив Валентину на роль Рити без всяких проб! При тому, що актриса не просто не вміла кататися на ковзанах – вона на них ніколи не стояла (при зйомці великих планів на льоду її тримали четверо!).
Тобто проби, звичайно, призначені були. Але, приїхавши на студію, Воілкова несподівано зіткнувся в коридорі з… Леонідом Зоріним. А він, побачивши її.., остовпів. Знала собі ціну красуня не надала цьому факту значення – їй і в голову не прийшло б, що по студії просто так може розгулювати письменник, та ще автор картини, в яку її запросили.
Валя байдуже пройшла повз. А Зорін тут же помчав до Козакову: «Я зустрів тут… Генрієту! Тільки… молоду». Генріеттою звали дружину письменника. А Воілкова – за іронією долі — виявилася чи не її копією. До речі, Костіка – Меньшикова спочатку теж затвердив Зорін.
Довгий запуск фільму у виробництво, зйомки, потім проблематична здача картини… Нарешті на 11 лютого 1983 року призначена прем’єра. Глядачі тепло прийняли «Покровські ворота», від душі посміялися. І тільки драматург Леонід Зорін більше двох годин витирав сльози – за п’ять днів до прем’єри його улюблена Генрієтта пішла з життя. Більше він автобіографічну картину про Костике і Риті ніколи не дивився.
І в кіно більше не знімалася
Валентина Воілкова ж після цього знялася ще в семи фільмах. Але дві останні її роботи зовсім вже складно назвати вдалими. А потім настали 1990-е, чорною смугою відзначилися у багатьох акторських долі. Відчула їх на собі і Валентина. Що буде далі з кіно, не знав ніхто. І мало хто в нього вірив.
Країні було не до найважливішого з мистецтв. А Воілкова вже була заміжня за французом, з яким випадково познайомилася під час його відрядження в СРСР. Ні про яку еміграції після весілля не йшлося – на батьківщині Валентину тримали театр, кіно, рідні… Тим не менш вже в 1991 році подружжя зважилися поміняти Москви на Париж.
З тих пір про Валентині нічого не було чутно. Поки на початку 2008-го не прилетіла з французької столиці страшна новина: колишня радянська актриса Валентина Воілкова загинула в автокатастрофі. Трагічна звістка блискавично поширилася по всіх ЗМІ. Ніхто й не думав його перевіряти. А спростувань з Парижа не було.
Минуло майже два роки. Переживаючи за однокурсницю і, мабуть, потай сподіваючись на диво, її колеги на чолі з Володимиром Михайловичем Зельдіним (партнером Валентини по театру Радянської Армії) звернулися в телепрограму, яка займається пошуком загублених родичів і друзів.
28 грудня 2009 року їх звернення вийшло в ефір. А через два тижні… Валентина Воілкова зателефонувала Зельдіну. Як пережив ту розмову 94-річний актор, навіть уявити складно. Але саме тоді нарешті відкрилася правда: 8 січня 2008 року на трасі під Парижем розбилася актриса Карина Морітц. Вона теж з родиною емігрувала у Францію на початку 1990-х. І – буває ж таке! – разом з Валентиною Воилковой знімалася в трехсерийной детективній стрічці «Кольє Шарлотти»…
«Величезне спасибі всім, хто був небайдужий до долі нашої однокурсниці.., — напише потім актор і режисер Віталій Максимов. – Відбулося «Незвичайне диво». Вона жива і неушкоджена! Після того, як з’ясувалося, підступного і жорстокого вчинку людини, що називає себе «журналістом», пустив «качку» про автомобільній катастрофі, ми разом з вами переживали довгий час трагедію, якої не було. Нехай це залишиться на совісті цієї людини, якщо вона (совість) у нього є. Вона просила мене передати привіт».
Сьогодні Валентині Воилковой 60. Вона живе у великому будинку під Парижем і разом з чоловіком володіє компанією, яка займається перекладами і дублюванням іноземних фільмів – голосом Валентини Дмитрівни говорять багато екранні героїні. Сама вона після 1989 року на сцену більше не виходила і не знімалася в кіно. У послужному списку так і залишилися дюжина вистав у Театрі Радянської Армії і півтора десятка фільмів. Для багатьох глядачів Валентина Воілкова – лише Рита з «Покровських воріт». Чи То дівчина, чи то бачення…
Актриса рідко буває в Росії, відвідує тільки могили батьків в Самарі. Правда, в останній приїзд, кажуть, зустрічалася з кимось із шкільних подруг. Але взагалі-то Валентина Дмитрівна своє життя не афішує. З часу її дзвінка Володимиру Зельдіну минуло 9 років. І хочеться сподіватися, що у актриси Воилковой раніше все добре.
