Борис Петрович Шереметьєв багато в чому був першим. Він першим у Російській імперії отримав звання графа і був першим генералом-фельдмаршалом. А ще він першим із російських отримав звання командора Мальтійського ордену госпітальєрів.
При всьому при цьому Шереметьєв був тим ще авантюристом і користувався будь-якими способами, аби досягти мети. А на що графу довелося піти, щоб стати справжнім лицарем?
Російська делегація на Мальті
Борис Шереметьєв був одним з найбільш видатних людей свого роду. Кар’єру при дворі він зробив дуже швидко. У 29 років він вже був воєводою, а через рік отримав боярський титул. У 1686 Шереметьєв став главою російського посольства. А після цього він був відправлений до Варшави для ратифікації «Вічного миру» з Річчю Посполитою. Показавши себе хорошим переговірником, Шереметьєв заслужив прихильність Петра I.
Пізніше, у 1697 році цар відправив тоді ще колишнього воєводою Бориса Петровича в Європу в якості свого офіційного посла. Шереметьєв проїхав кілька країн: Австрію, Польщу та Італію, поки не опинився на острові Мальта. Там він не тільки виконав доручення Петра I, але і зміг здійснити свою дитячу мрію — стати лицарем. Але про все по порядку.
У 1698 році боярин Шереметьєв разом з делегацією прибув на Мальту — батьківщину ордена госпітальєрів. Переговори з ними були життєво важливі для Росії. У той час Росія боролася за виходи до Чорного моря з Османською імперією. Кількість і якість російських кораблів тоді залишали бажати кращого. Знаменитих «Адміралтейських верфей» ще і в помині не було. А ось мальтійські лицарі славилися своїми військовими судами і тактикою ведення бою у відкритому морі. Їх флот вважався одним з найпотужніших в Середземному морі. До того ж, госпітальєри захищали узбережжі від піратів.
По всьому виходило, що Росії з Мальтою просто необхідно було укласти союз, щоб відвоювати Чорне море. Саме за цим воєвода Борис Шереметьєв і був відправлений до глави Мальтійського ордена і імператора Леопольда I. Але ледве опинившись на території Європи, Шереметьєв забув про місії. Перед його очима замаячив лицарський титул.
Невелика перешкода на шляху до мети
Борис Шереметьєв у свій час отримав якісну західну освіту і був просто зачарований історією різних лицарських орденів. Він ретельно вивчав способи того, як можна стати лицарем, і зрозумів, що для цього йому варто звернутися в мальтійський орден іоаннітів. По одному параметру, по яких брали в лицарі, воєвода підходив.
У мальтійські лицарі брали тільки претендентів із знатних прізвищ. А рід Шереметьєвих брав свій початок із XV століття. До того ж, Шереметьєви припадали ріднею царського роду Романових. Так що з походженням у боярина проблем не було.
А ось з віросповіданням виникла заковика. В орден госпітальєрів брали тільки католиків. Але Борис Шереметьєв завдяки своїй кмітливості і доброї акторської гри зумів впоратися з цим прикрим перешкодою на шляху до звання лицаря. Опинившись при дворі імператора Священної Римської імперії, Шереметьєв розіграв самий справжній спектакль.
Велике уявлення графа Бориса Шереметьєва
Прибувши до Відня, де тоді перебував імператор Леопольд I, Борис Шереметьєв одразу ж став вести себе як украй католик. По імператорського двору пішли чутки, що російський вельможа роками був змушений приховувати свою справжню віру, прикидаючись православним. Через деякий час делегація Шереметьєва відвідала і Папу Римського Інокентія XII. З ним і з його дипломатами боярин, який мріяв стати лицарем, провів таємні переговори.
У ході бесіди Борис Шереметьєв повідомив, що у нього є план об’єднання православної і католицької церкви. Усі його міркування були довгими і туманними. Але тим не менш і Тато, і дипломати на них купилися. До того ж, Шереметьєв регулярно відвідував католицькі храми і дотримувався місцеві традиції. А щоб остаточно переконати всіх у своїй католицькій вірі, воєвода несміливо попросив надати йому честь і дати подивитися на оригінали Флорентійської унії.
Ледь побачивши документи, Шереметьєв впав перед ними на коліна, простягнув до них тремтячі руки і з благоговінням розцілував старовинні листи. Це стало останньою краплею. У тому, що російський посол — католик, не було жодного сумніву. Чутки про це поширилися швидко, тому коли він прибув на Мальту, то його зустріли з почестями.
Командор ордена госпітальєрів
На Мальті в головній будівлі лицарського ордену в честь приїзду Бориса Шереметьєва організували пишний прийом. Правда, мова на ньому йшла лише про можливу співпрацю Мальти і Росії. Але переговори швидко зайшли в глухий кут. Не володіючи великим власним флотом, Росія не могла битися з турками, а значить, допомога Мальтійського ордену на той момент була безглузда. Договір про співпрацю Шереметьєв так і не підписав. Зате він зумів поговорити з Великим магістром ордену Раймондом де Перейлосом де Рокафюлем. І, ймовірно, підкупити його.
У травні 1689 року Борис Шереметьєв відправився на чергову католицьку месу. А після неї послав своїх слуг з подарунком для Великого магістра ордена іоаннітів — кількома чудово выделанными шкурами чорно-бурої лисиці, соболя. Хутра коштували дуже дорого, по тим часам вартість тих шкурок дорівнювала вартості великої садиби. Великий магістр був задоволений. До того ж, він співчував «вимушеного ховатися католику» Шереметьєву. Тому він особисто вручив Борису Шереметьєву багато прикрашений діамантами хрест.
Такий жест означав, що з цього самого моменту руський воєвода став командором ордена госпітальєрів. А командори, згідно ієрархії, стояли лише на сходинку нижче самого магістра. Розсипавшись у подяках і висловивши надію на подальшу співпрацю, Шереметьєв разом з посольством відбув на батьківщину. Причому перед відправкою на батьківщину боярин купив собі німецький наряд.
Борис Шереметьєв, з’явившись до Петра I при повному параді — одягненим за останньою європейською модою і з діамантовим хрестом на шиї, викликав у царя повний захват. Привілеї та нагороди посипалися на лицаря Мальтійського ордену як з рогу достатку. Навіть незважаючи на те, що покладену на нього місію він не виконав. Так, у 1701 році Шереметьєв став фельдмаршалом, а в 1706 році він першим в історії Російської імперії отримав графський титул. Граф Шереметьєв, до речі, був не єдиним росіянином, хто був прийнятий в Мальтійський орден.
Росія і Мальта — друзі навіки
При Катерині II нарешті було покладено довгоочікуване співробітництво між мальтійськими лицарями і російськими офіцерами. До двору були запрошені кращий мальтійські корабели, а пізніше кілька російських майстрів вирушили на середземний острів, щоб навчитися всім премудростям. У розпал російсько-турецької війни один з лицарів ордена іоаннітів служив контр-адміралом російського флоту. Пізніше багато лицарі також отримували високі військові чини і вірою і правдою служили на благо Росії. Справу своєї матері Катерини II продовжив Павло I, відчував величезну любов до лицарям.
Під час правління Павла I між Мальтійським орденом і Російською імперією була підписана конвенція. Вона стверджувала Велике приорство Російське. В нього могли входити російські дворяни, які сповідують католицизм. Самого імператора Павла I Великий магістр призначив протектором Мальтійського ордену.
Надалі Росія не раз допомагала Мальті і навіть дала притулок залишки Ордена після того, як їх острів без бою здали Наполеону. Відразу після цього в Санкт-Петербурзі було організовано штаб-квартира ордену госпітальєрів. А Павло I отримав нове звання, ставши Великим магістром. Його відзнака — білий восьмикутний хрест був навіть поміщений на російський герб. Правда, ненадовго.
Після смерті Павла I його син Олександр I, який зайняв престол, Великим магістром бути не захотів. Від цього звання він відмовився, але титул Протектора прийняв. До того ж, новий імператор наказав прибрати хрест Мальтійського ордену з герба. Це сильно образило членів Ордену. Пізніше всі Великі пріорства на російській території також були закриті. Але відносини Росії з Мальтою все-таки не припинилися. Деякі російські правителі, зокрема, Олександр ІІ, Микола I і імператриця Олександра Федорівна були Поважними Бальї Мальтійського ордену, тобто визнаними кавалери Великого хреста справедливості.
Що стосується сучасності, то першим відносини з Мальтійським орденом відновив Борис Єльцин. А в 2012 році Сергій Шойгу, колишній на той момент губернатором Підмосков’я, удостоївся лицарської нагороди. Великий Магістр ордена госпітальєрів вручив йому Лицарський військовий хрест за милосердя, порятунок і допомогу. Магістр порахував, що Сергій Шойгу за свої дії на посаді глави МНС гідний ордена.
Автор: Тетяна Таранова
