Кмітливість, мабуть, одне з найбільш важливих якостей розумних батьків. Такої ж думки дотримується і користувачка Pikabu під ніком Kinash666, яка написала пост про батьківського винахідливості і проілюструвала його яскравими прикладами. Під ним залишили свої коментарі інші користувачі: вони теж вирішили розповісти про своїх рідних, яким кмітливість допомогла зберегти нерви в процесі виховання іноді неслухняних і занадто цікавих дітей.
Редакція Shnyagi.Net була вражена винахідливістю людей, які змогли успішно виплутатися зі складних ситуацій, пов’язаних з дітьми. Пропонуємо і вам ознайомитися з їх розповідями, а може бути, навіть взяти їх собі на озброєння.
Будучи «головастиком», не хотіла ходити в дитячий сад. Хіба недостатньо того, що я встала в несосвітенну рань і дозволила надіти на себе ось це ось все і ременем перетягнути посередині? Я ще і тьопати пішки повинна?! Мама тягати мене теж не хотіла, лінь — це у нас сімейне, тому вона запитувала: «А як білочка стрибає? А як зайчик стрибає? Покажи». Не могла ж я залишити в біді нещасну жінку, яка зайцев в житті не бачила — не чужі ж люди. Я і скакала. До самого дитячого саду. Мені здавалося, що я як білочка. Виявилося — дурненька.
Одного разу в магазині я вперше побачила хурму і вирішила спробувати невідомий фрукт. Чому мама його купувати не хотіла, не знаю. Може, сама хурму не любила, може, хурма була не дуже, але мамина версія звучала як: «Фу, це ж гнилі яблука! Давай нормальних купимо!» Вперше я ризикнула спробувати її років 20. Нещодавно спостерігала забіг мужика з купою пакетів в руках, за яким ледве встигав маленький син. Синові бігти зовсім не хотілося, але куди діватися, якщо молоко сьогодні продають останній день на цьому тижні і магазин закриється через п’ять хвилин. В годину дня це було. Моя мама казала, що, якщо людина бреше, у нього вся правда на лобі буде написана. Так от, коли я збиралася сказати неправду, завжди прикривала лоб долонею. Знайома сімейна пара прищепила синові, що великий Lego йому не можуть купити, тому що для покупки потрібно отримати ліцензію. А ліцензію дитині видадуть тільки після серйозного медичного обстеження. Дитина лікарів побоювався, так що це була безпрограшна комбінація. Але батьки не врахували силу бажання дитини. Пару днів він збирався з силами, потім прийшов до батьків і оголосив, що він готовий на будь-які медичні процедури. Довелося купувати Lego. Під це діло його, правда, зводили до лікаря. Якраз треба було.
Мені ніколи не казали, що грошей немає. Мені говорили, що ця покупка не вписується в сімейний бюджет. І він розрахований так, що ці гроші краще залишити мені на подарунок на Новий рік або день народження. Або ось ця іграшка коштує стільки-то, але «ми хотіли сходити в зоопарк у вихідні, і якщо купимо іграшку зараз, то на зоопарк грошей не залишиться». І тоді я вибирала, чого найбільше хочу: іграшку зараз або зоопарк у вихідні. Коли діти не хотіли ходити, тримаючись за мою руку, я говорила, що боюся посковзнутися і мені потрібна їхня допомога. Тоді вони тримали мене за руку і йшли поруч, нікуди не зриваючись. Коли син не хоче йти з дитячого майданчика, кажу, що забула, де ми машину залишили: треба, щоб він знайшов, а то її хто-небудь забере. «Ех, жінки!» — скоро почне повторювати за батьком. Ми з сином щотижня домовляємося, що ось він сходить в садочок 5 днів, а в суботу і неділю, так вже і бути, не піде. Будемо «прогулювати». Поки ще ведеться на це.
А мене в дитинстві страшенно цікавило, для чого ж потрібні жіночі прокладки — ну ті самі, які так активно рекламувалися по телевізору. І моя мама була дуже вертка у відповідях на такі запитання, причому її відповіді весь час змінювалися. Сама оригінальна версія: «Це для тіток, які дуже багато розмовляють! У них слюні капають, і вони прокладки на підборіддя ліплять, щоб не протікало!» Мої якось дуже полюбили пускати мильні бульбашки, розчин для яких я робила їм сама (90-ті!). Але, коли вони просили мене розвести їм розчин ввечері, я розуміла, що зараз вони будуть скакати, скаженіти і спати укласти їх буде проблематично. Тому авторитетно заявляла, що після заходу сонця бульбашки все одно видуватися і літати не будуть через явищ в атмосфері! Вони вірили! Правда, потім стали старші і розумніші і приперли мене до стінки типу «що ж ти, мамо?!». Довелося зізнатися і вибачитися. Колега-канадка розповідала, що в її дитинстві дідусь розводив кроликів на фермі і іноді дарував їм, мама готувала. Кроликів вона відмовлялася їсти — її запевняли, що приготували курку. Їла, поки трохи не підросла і задумалася, чому у дідусевих курей завжди по 4 ніжки… Коли мені батько очі альбуцидом закопував, завжди говорив, що на люстрі хтось сидить — треба відкрити очі і подивитися (а альбуцид щипав неможливо). Так жодного разу і не побачила, хто ж там, — кожен раз: «Ой, він уже полетів». — Мама, я хочу шоколадку «Пікнік», яку рекламують танцюючі верблюди!
— А знаєш, чому її рекламують танцюючі верблюди? Тому що «Пікнік» роблять з верблюжих какашок!
О так! На це у мене був старший брат: «Чурчхела — кишки віслюка» (я її перший раз спробувала в 30 років) або «Хочеш грати на скрипці? Ти що?! Мама нас кине!». Дочка любить їсти суші, а рис з сайрою — ні в яку. Зате, якщо їх загорнути в лаваш і назвати це мегароллом — просить добавки. А у мене син років у 5 (зараз 12) перестав їсти м’ясо, окрім курячого нагетсів. Так у мене все м’ясо було «курячими наггетсами». Все йому робила в паніровці і говорила, що курка. Він вже всеїдний, але в м’ясі так і не розбирається. Я навідріз відмовлявся їсти овочі, але налягав на солодощі з диким азартом. Це погано. До чого додумалися мої батьки? Вони різали фрукти-овочі на шматочки розміром з цукерку і загортали їх у фантики. Мені не казали, що ці «цукерки» особливі і що їх треба обов’язково з’їсти. Навпаки, говорили ці не є і залишали їх на столі. 5 хвилин — і добова норма вітамінів з овочів і фруктів була самостійно засвоєна. Мене обдурили — факт. В мене запихають? Ніяк немає. Потім, коли я дізнався, що огірки і яблука на смак як «цукерки», «нападав» на них сам без умовлянь. Такі обманки іноді корисні, якщо вони в межах необхідного. Донька років до 6 стверджувала, що не любить кабачки і гарбуз. Але при цьому кабачкові оладки уплетала за обидві щоки. Я говорила,що це деруни з картоплі іншого сорту. І запіканку з гарбузом і картоплею їла. Про гарбуз так я ж казала, що спеціально вибирала інший сорт картоплі, пожелтее.
А мене щоранку, коли я в садок відмовлявся йти, чекала лисичка біля парадних… Куди ж діватися — доводилося йти, адже вона чекає. Племінник не їв м’ясо і курку. Сидимо за столом, поклала йому картоплі з куркою, він починає істерити: «Я не їм м’ясо!» А я: «А це не м’ясо, це дичину». Малої ум’яв за обидві щоки. Вираз обличчя сестри безцінне. Мені тато казав, що, коли нудить, треба добре поїсти, краще бутерброд з салом (правда, це не про ситуації, коли отруєння, а коли закачує в машині чи літаку). Я довго не вірила, але тато багато літав і в результаті переконав мене поїсти в літаку. Моєму здивуванню не було меж, коли жахливі поїздки в обнімку з паперовим пакетом припинилися — варто було нормально поїсти перед від’їздом або під час поїздки. Дрібний, 3 роки:
— Я не буду рибу. (Насправді: «Я не бубу быбу»).
— А це і не риба, це ж курка, бачиш, біла?
— Смачно!
— Угу, я довго цю ри… курку варила, щоб так смачно вийшло.
Коли мені було три роки, батьки їли згущене молоко, кривляючись і примовляючи, яка це гидота. Пропонували мені спробувати, а я категорично відмовлявся. Прийшли в кіно, недалеко сиділа сім’я: мама, тато і дитина. Десь на середині фільму дитина:
— Вистачить, хочу додому, підемо. Коли ми звідси підемо?
Мама:
— Синку, зараз реклама почнеться, і підемо.
І дитина став чекати рекламу. — Синку, всі люди вміють читати думки. Ти — єдиний, хто не вміє.
Чи Часто вам доводиться застосовувати кмітливість, виховуючи дітей? А може, ви самі були «жертвою» кмітливості своїх батьків? Розкажіть про це.
