Як Керол Рід став першим британським режисером, удостоєним лицарського звання
Керол Рід – це не просто режисер. Він був майстром напруги. Він народився в Лондоні 30 грудня 1906 року і виріс у тіні свого вітчима, сера Герберта Бірбома Трі, одного з найуспішніших британських акторів. Академічні успіхи Ріда в Кінгс-Скул у Кентербері були скромними. Він пішов стопами батька, вступивши у світ шоу-бізнесу, і в 18 років почав отримувати невеликі ролі. Але його тягнуло не до сцени, а до камери. У 1932 році він працював діалоговим тренером у компанії Associated Talking Pictures. Він зняв кілька фільмів, перш ніж розпочати сольну кар’єру з картиною “Мідшипмен Ізі” (Midshipman Easy) у 1934 році.
Ранній період та державні вимоги
Скажу чесно. Багато ранніх робіт Ріда забуті. Невеликі бюджети. Непомітні проекти. Індустрія змінилася 1938 року, коли британський уряд зобов’язав студії повністю фінансувати вітчизняне виробництво, а не лише розповсюджувати закордонні імпорти. Це правило змінило все для Ріда. Нарешті, він зміг знімати значні фільми.
Він представив “Зірки дивляться вниз” (The Stars Look Down, 1939) – реалістичне зображення життя в британському шахтарському містечку, яке отримало міжнародне визнання. Потім був «Нічний поїзд до Мюнхена» (Night Train to Munich, 1940). Трилер у дусі Хічкока з Рексом Харрісоном у ролі британського подвійного агента. Фільм довів, що Рід уміє створювати напругу.
Потім розпочалася Друга світова війна. Рід вступив до Британської армійської кіногрупи. Він не залишився осторонь війни. Він знімав документальні фільми для військових. Режисерами картини “Істинна слава” (True Glory, 1945), створеної за участю генерала Дуайта Д. Ейзенхауера та Гарсона Каніна, стали кілька людей, включаючи Ріда. Ця робота змінила перебіг його життя. Рід отримав першу премію «Оскар» за найкращий документальний повнометражний фільм.
Повоєнний перфекціоніст
Цей військовий досвід залишив свій слід. Це відбилося у його повоєнному стилі. Документальна емоційна стриманість. Перфекціоніст, що приділяє особливу увагу деталям. Він не просто ставив сцени. Він вибудовував їх із клінічною точністю.
Три фільми, зняті у послідовні роки, визначили цю епоху. Все почалося з «Людини поза законом» (Odd Man Out, 1947). Джеймс Мейсон грає агента Ірландської республіканської армії, який перебуває в бігах, у цій фатальній трагедії. Оператор Роберт Красскер подарував картині довгі тіні та пронизливу темряву. Цей візуальний стиль став візитівкою Ріда.
Він також почав працювати із двома важливими союзниками. Сценаристом Гремом Гринем. Продюсером Олександром Кордою. Їх першим спільним проектом став «Занепалий ідол» (The Fallen Idol, 1948). Але їхній наступний проект затвердив спадок Ріда. “Третя людина” (The Third Man, 1949).
Трилери часів холодної війни. У головних ролях Джозеф Коттен та Орсон Веллс. Фільм отримав головну нагороду кінофестивалю Канна. Рід був номінований на «Оскар» за найкращу режисуру. Репутація цих фільмів кінця 1940-х років незаперечна. У 1952 році він був посвячений у лицарі. Перший британський режисер, який удостоївся такої честі.
Захід і фінальний тріумф
1950-ті та 60-ті роки були неоднозначними. “Трапеція” (Trapeze, 1956) – циркова драма. “Наша людина в Гавані” (Our Man in Havana, 1960) – шпигунська пародія, заснована на романі Грема Гріна. “Біль і екстаз” (The Pain and the Ecstasy, 1965) розповідає про життя Мікеланджело. Критики вважають, що Рід вже пройшов свій розквіт. Вони думали, що його найкращі роботи залишились у минулому.
Вони помилялися.
1968 року Рід створив мюзикл. Режисерська адаптація Лайонела Барта “Олівер!” (Oliver!) стала його єдиним зануренням у цей жанр. Це була захоплююча екранізація. Критики сумнівалися у ньому. Нагорода на церемонії вручення «Оскарів» виправдала його очікування. Фільм отримав п’ять статуеток, включаючи «Оскар» за найкращий фільм та найкращу режисуру.
То був його останній великий фільм.
Рід помер у Лондоні 25 квітня 1976 року. Він залишив по собі велику спадщину, в якій технічна майстерність поєднується з атмосферним страхом. “Третя людина” залишається невід’ємною частиною історії кінематографа. Але фундамент, закладений у 1940-х роках, зробив це можливим. Військові документальні фільми навчили його дивитись, не відводячи погляду. Співпраця з Гринем та Кордою дала йому голос.
Він показав, що британське кіно може бути світового рівня. Не лише за назвою. Але й за майстерністю. Лицарське звання було лише формальністю. Справжньою нагородою були тіні, які він відкидав на екрані.
