Амбіційна галузь зеленого водню в Німеччині перебуває у критичній точці: попит падає від виробничих потужностей. Незважаючи на значні інвестиції у виробництво електролізерів, інфраструктуру зберігання та міжнародні партнерства, ринок не зростає настільки швидко, щоб виправдати значне розширення. Ця невідповідність загрожує зірвати кліматичні цілі Німеччини та може призвести до мільярдних втрат інвестицій.
Дисбаланс попиту та пропозиції
Такі заводи, як Quest One поблизу Гамбурга, готові виробляти електролізери, машини, які розщеплюють воду на водень і кисень за допомогою відновлюваної енергії. Однак ці заводи працюють далеко не на повну потужність, і Quest One навіть довелося звільнити 20% німецької робочої сили через низький попит. Основна проблема полягає не у відсутності пропозиції, а в тому, що зелений водень залишається надто дорогим порівняно з альтернативами, отриманими з викопного палива. В даний час виробництво зеленого водню становить менше 1% світового обсягу, і масштабування має вирішальне значення для зниження витрат.
Неправильні пріоритети та розрив галузі
Основна перешкода – неправильно розставлені пріоритети. Такі експерти, як професор комунікацій Крістіан Штекер, критикують надмірний акцент на водні для неефективних застосувань, таких як опалення будинку та особистих транспортних засобів, де теплові насоси та електричні транспортні засоби набагато життєздатніші. У той же час, галузі, які дійсно потребують зелений водень (важка промисловість, включаючи сталеливарну, хімічну, транспортну), не створюють достатнього попиту.
Ситуацію ускладнює участь компаній, що займаються викопним паливом, і автовиробників, які, можливо, використовують водень як спосіб виправдати подальші інвестиції в старіючу інфраструктуру. Volkswagen, власник виробника електролізерів Quest One, навіть розглядає можливість продажу своїх водневих активів.
Інфраструктура під загрозою
Німеччина інвестує значні кошти у водневу інфраструктуру: трубопроводи через Північну Німеччину, підземні сховища (наприклад, ті, що будує Storengy Deutschland) і навіть міжнародні транспортні мережі, що простягаються до Індії та Саудівської Аравії. Однак ця інфраструктура може стати марною, якщо попит не збільшиться. Перетворення водню на аміак для транспортування призводить до втрати ефективності, а закупівлі в таких країнах, як Чилі чи Намібія, викликають занепокоєння щодо погіршення енергетичної нерівності.
Державна підтримка є життєво необхідною
Німецькі водневі компанії наполягають на тому, що урядова політика є єдиним життєздатним рішенням. Без агресивного регулювання та субсидій вся галузь може зазнати краху. Актуальність посилюється домінуванням Китаю у виробництві електролізерів (близько 60% світових потужностей) і нещодавніми скасуваннями проектів: за останні 18 місяців було скасовано 52 проекти з низьковуглецевого водню.
Гонка з часом
Незважаючи на обережно оптимістичний погляд таких лідерів галузі, як Іван Ємелькова з Hydrogen Council, реальність сувора. Компанії не можуть вічно чекати сприятливого ринку. Уряд Німеччини, який все ще прихильний водню як кліматичному рішенню, вже пом’якшує свої амбіції через високу вартість. Наступні кілька років визначатимуть, чи окупиться ставка Німеччини на водень чи стане дорогою невдачею.
