Один день з життя фельдшера в заполярній селі (64 фото)

Далі авторський текст.

Доброго дня, мене звуть Наталя. Мені 43 роки.
Я покажу вам один свій робочий день 12 травня на посаді фельдшера маленького села на краю світу.
Місце дії – Ненецький Автономний округ. Кілька десятків кілометрів від Нарьян-Мара і зовсім недалеко від Пустозерска – першого заполярного російського міста, заснованого в кінці XV століття.
Але до теми: Це було щось на зразок півторамісячної відрядження.

Ось уже цілий тиждень, прокидаючись, я бачу цей «пейзаж»: службове приміщення при медпункті + житлова кімната для персоналу. Кожен сезон тут живе новий фельдшер. Мій попередник жив тут у березні 2014. Бажаючих звалити з столиць приїхати сюди ще треба пошукати. Умови суворі, село маленька і похмура, а населення суцільно інваліди, пенсіонери та любителі природи «зеленого змія».
В основному приїжджають попрацювати на сезон. Хто на місяць-два, хто і на півроку. Специфіка роботи в окрузі така, що дуже часто користуються послугами іногородніх фахівців, оплачуючи дорогу й інші надбавки. Місцеві за ці гроші в таких умовах працювати не прагнуть, а приїжджі з регіонів, де платять зовсім крихти, погоджуються.
Прилетіла я сюди на прохання моєї однокурсниці, ми разом вчилися ще в медучилищі, а потім і в медуніверситеті.
Їй доводиться їздити сюди на виклику з сусіднього села і вдень, і вночі. Вона знала, що диплом фельдшера у мене «в анамнезі», і запропонувала цю авантюру). Ну і чого гріха таїти, якби не можливість трохи заробити під час відпустки, то я навряд чи наважилася сюди поїхати.

У цих місцях час рухається якось особливо, повільно. Встаю я рано. Така звичка.
Телевізор «ловить» всього лише одну програму. На моє щастя, це одна з моїх улюблених). Але я включаю тільки для перегляду новин і хороших фільмів, тому що інший репертуар відомий напам’ять.
Йду вмиватися.

Це моя «ванна кімната». Тут можливо тільки вмитися, та почистити зуби.
Споруда називається рукомийник. У верхній короб білий наливається вода (вода зазвичай поруч у великій флязі). З чорного крана витікає. Під раковиною, у нижньому білому коробі, стоїть відро, в яке використана вода зливається. Періодично необхідно відслідковувати кількість води в цьому відрі, а то може статися «аварія» – відро переповниться і нечистоти поллються повз).

Тому всі інші водні процедури я приймаю ось таким чином.

Ось ще одне з місцевих зручностей. Туалет «вільного падіння».
Він знаходиться в сінях, стінки його межують тільки з вулицею.
Це добре, що зараз весна. Працюють взимку медики кажуть, що бувають такі холоди, коли «струмінь замерзає»)). А якщо трапляється такий конфуз і ця сама струмінь проллється повз, то при наступному відвідуванні можна запросто на ній же і посковзнутися.
Тому, щоб не опинитися у вільному падінні при відвідуванні такого туалету, необхідно володіти некволий ай кью трьома важливими якостями – швидкістю, точністю й обережністю)).

Ось за пічкою моя «кухня». Тут у мене плитка, шафа з посудом і з деякими продуктами. Все швидко псується я зберігаю в холодильнику, який покажу трохи пізніше.

Ставлю воду для кави. Без кави я не людина. Віддаю перевагу заварний. Цей пакетик мені друзі презентували вже тут, у місті, я тягну його як можу, вже дуже смачний. У місцевому сільмазі меленої кави зовсім немає, пропонують лише «три в одному».

Потім я готую собі кашу. Привезла з Пітера великий запас многозлаковой і вівсяної.
Використовую сухе молоко. По правді сказати, те, що я купила будинку, гидота рідкісна)). Але іншого мені ще довго не перешлють з великого села, тому намагаюся не коверзувати).

Сніданок мій, вважаю, прекрасний)). У цьому місці взагалі починаєш цінувати якісь прості речі, наделяешь красою найхитріше. У чашці не цукор, а все той же сухе молоко. У каші сир. Його я теж купила в місті по приїзді. В блюдце скибочки темного шоколаду з шматочками апельсина. Смакую вранці)

Снідаю. Переглядаю місцеву пресу. Зовсім неважливо, що газета місячної давності. На такі дрібниці тут не звертають увагу. Пошту доставляють нечасто. Приблизно пару раз на місяць. Як і продукти в магазин, і пенсії. Відзначаю про себе, що ось настав ще один день, з кожним з них ближче до дому)

Після сніданку обов’язкове захід – топка печі. За ніч вітер видуває майже все тепло і топити доводиться кожен день. Ця пічка опалює два приміщення. Мою кімнатку і сусідню – приймальню, там я спілкуюся з пацієнтами. Необхідне умови на прийомі – це тепло. Тоді і провести огляд найбільш повноцінно, люди не тремтять, роздягаючись, розслабляються, наприклад, при знятті ЕКГ. Затоплюємо. Виходить практично з першої сірники))

На печі завжди велика каструля з водою. Гаряча вода може знадобитися несподівано. Був випадок, коли довелося мити ноги мисливця перед тим, як надати йому допомогу в обробці рани.

Включаю улюблену музику.

Скажу відразу, що мобільний зв’язок тут представлена лише одним оператором, сімкою якого добрі люди мені дозволили користуватися. І це велика удача, що я здогадалася взяти з дому «на всякий пожежний» другий телефон.

На мій превеликий жаль, це не той оператор, на якого я розраховувала для виходу в інтернет.

Але, дослідним шляхом в результаті розвідки на місцевості мені вдалося-таки знайти одну точку, де саме мій оператор дає трохи зв’язку.

Доки топиться піч, приступаю до миття посуду. Процес у цих умовах неспішний, а куди поспішати? Далі тільки Північний полюс.

Після цього захоплюючого заняття йду в приймальню, чекати пацієнтів. Як я вже говорила, кабінет для прийому у цьому ж будинку, в суміжній кімнаті.

Кабінет для віддаленій сільській місцевості, на мій погляд, досить непогано обладнаний.
Він розділений на кілька частин і передбачає як би власне зону прийому пацієнтів, за шафами ліжко для відвідувачів денного стаціонару і навпаки – оглядове гінекологічне крісло і різне медобладнання.

Ось тут сухожарова шафа для стерилізації інструментів. А інструментів яких тільки немає. Майже весь хірургічний абдомінальний набір, інструменти для огляду ЛОР-органів, зубні щипці і дзеркала, гінекологічні та інші))). Шовний матеріал, одноразовий перев’язувальний. На всі випадки. Якщо замовити, привезуть за заявкою будь-яку забаганку в розумних, звичайно, межах. Лише б забезпечити надання допомоги на місці)).
Далі лежать дві валізи. Один, верхній дзвінків. Його зазвичай хапаю і біжу, якщо терміновий виклик.
Другий, залізний, там набір для пологів. Повна укладання з стерильною білизною і ковдрочкою.
В ідеалі пологів на Фапі бути не повинно і ця подія тягне за собою осуд. Обов’язок фельдшера – своєчасно направити вагітну жінку для розродження в стаціонар. Але випадки бувають різні, і треба бути готовим до всього. Взимку через село часто проходять кочові оленеводческие бригади. З ними йдуть і вагітні.
Працює тут фельдшер повинен знати потроху про все. Врятує лише різноманітна професійна практика.
Доводилося вшивати рани, проводити детоксикацію при отруєння і навіть видаляти зуб. Можна надати допомогу людині з будь-якою патологією. Запас обладнання та ліків дозволяє протриматися до прильоту санрейса зі спеціалізованою бригадою. Крім того, фахівці окружної лікарні ніколи не відмовлять у консультації щодо складних випадків.

Ще вздовж цієї стінки варто побутова техніка: пральна машина, холодильник та мікрохвильова піч.
Пралкою користуватися досить клопітно, вимагає багато води, а вода звідси неблизько.
Холодильник та мікрохвильова піч – незамінні речі в побуті.

Отже, час підтискає, я перевдягаюся і готова до роботи). У мене є п’ять хвилин для підготовки карток основних пацієнтів, які отримують лікування в даний момент.

Підтягуються перші пацієнти.

Дуже часто люди приходять на прийом не з порожніми руками. У селі фельдшер перший чоловік. Відношення саме доброзичливе. Поважають як нікого іншого. На кожному застіллі садять на чільне столу, поряд з винуватцем торжества, пригощають різноманітною їжею і пропонують кращі страви). Більшість жителів чомусь намагаються підгодувати). Перший гостинець на сьогодні). Сиги. Коробок для порівняння. Мені і раніше доводилося їсти сігов, але вони були менше цих)

Поки дідок обговорює зі мною свої проблеми, дружина чекає його в коридорі.

Наступний пацієнт.
Додам, що дозволяють фотографувати себе охоче. Деякі просять не забути потім «показати картку»).
З побічних нездужань у всіх приблизно одне – дефіцит спілкування. Охоче діляться новинами, нагальними справами або просто обговорюють програму ТБ.

Цей товариш теж прийшов з рибою. Вона ще ворушилася. Відмовитися від таких дарів – образити.
Враховуючи , що я віддаю перевагу вівсянку м’ясо, пролежить вона в мене довго (.

А наступна пацієнтка принесла «зеленого цибульки в супчик вам, лікарю».
Неймовірно зворушливо ). Очевидно, виростила на вікні.
Городи тут вспашут не раніше середини червня, а урожай відкопають з-під снігу в жовтні, якщо пощастить.

Фіксую час

Поки що більше нікого немає, можна зайнятися документацією та амбулаторних картами. Наливаю собі чаю.
Намагаюся не кришити в картки). Згадую крихти в своїх зошитах, коли отримувала їх після перевірки вчителькою.

Намагаюся під час прийому менше писати, а більше слухати. Добре, що це не районна поліклініка, де за дверима сидить не менше 10 стражденних.
У тутешніх умовах мені достатньо написати початок анамнезу та огляду, щоб потім дописати всю історію.
Для моїх пацієнтів набагато важливіше безпосереднє спілкування «очі в очі». Їм важливо, щоб їх уважно слухали і вникали).

В 12-00 прийом закінчується і починається чергування на дому. Я, знявши халат, переходжу в свою кімнату продовжувати господарські справи.
Сьогодні у мене за планом прання. Замочую джинси у відерце.
Так виходить зручніше . З цим же відром потім я піду полоскати штани на колонку.

Поки джинси будуть мокнути, я вирішую сходити в магазин. По дорозі роблю фото навколишніх пейзажів.
На мій погляд, вони життєствердно позитивні сумно-сумними.
«Якого чорта, я думаю, їх понесло на ці галери в 15 столітті?» У 15-му, Карл!

Різноманітності товарів нашого сільпо може позаздрити будь-який супермаркет)).

А ось і продавщиця. Оглядає володіння. Вона ж є старостою села. Посада в цих краях немаленька і непроста.

А ось і покупець. Це представниця корінного населення – ненців.
Знайомтеся – Катерина.

Ще одна з особливостей, пов’язаних зі специфікою місцевості – продаж товарів без грошей. Під запис.
А старий Маркс був правий, виявляється
Пенсії, зарплати і допомоги доставляються сюди разом з пресою, тобто не частіше пари раз у місяць, і грошовий борг за товари можна віддавати, якщо коли з’являться гроші. Найцікавіше, що доставка грошей і газет разом з товаром покладено саме на старосту. Тому, вона може відразу відняти борг з отриманої пенсії, приміром.
Ціни тут, на відміну від старости, кусаються.

Я поки ще сорю готівкою розплачуюся, не відходячи від каси.
Показую, що купила в магазині.
Це оленяча шинка. М’ясні продукти тут переважно з оленини. У Нарьян-Маре свій м’ясопереробний завод. Справедливості заради скажу, що все, що мені довелося спробувати, хорошої якості та смаку.
А запах, втрачений у столичних виробах, непередаваний запах натурального продукту ).

Відразу роблю собі великий бутерброд. Люблю окрайці з дитинства).

Поки зайнятися нічим, я жую хліб з шинкою і читаю, розташувавшись на своєму лігві.Це роман Жапризо «заручини».
Перед поїздкою я скачала багато книг по порад моїх френдів з ЖЖ.

Перевіряю, чи достатньо вони відіпралися джинси. Напередодні я звалилася в саму бруд і збоку було неабияке пляма.
Начебто все гаразд і я приступаю до наступного етапу прання в ручному режимі.

Виходжу, ставлю граблі в знак того, що всі пішли на фронт. Це такий «Цербер» по-селянськи», традиційний «замок».
Якщо впоперек двері варто палиця, то всім зрозуміло, що нікого вдома немає. Ніхто в такому випадку в будинок не зайде.

По дорозі фотографую місцевість.Вийшло скупе північне сонце).
До речі, погода тут — кошмарний сон синоптика. Дуже мінлива.
Будівля церкви, перевезеної сюди з Пустозерска, для збереження. Варто, зберігається. Не собор Святого Петра в Римі, але де той Рим?

Зустрічаю по дорозі жителів.
Це Павло, брат Катерини. «Вічно молодий, вічно п’яний» (с).
У бесіді з’ясовується, що «болить голова, замотав хусткою». Причина головного болю найчастіше – непомірні узливання напередодні. Шлях тримає в магазин, його ліки тільки там.
Тут перед вами дерев’яні мостові. Для тих, хто не уявляв, що це таке).

А це Ганна. Досить охоче ділиться новинами, журиться, що кудись втік улюблений котик. Хоча на дворі вже далеко не березень..

А це абориген Микола зібрався на полювання. Тут у людей два основні заняття – мисливство та рибальство. Щодня стріляють качок, зайців. Їздять «по сітки», тобто перевіряють мережі, поставлені напередодні.

А ось і місцева лазня. Будь-хто з жителів села може її натопити і митися собі на здоров’я.
Ця «громадська лазня користується частим попитом у тих, хто не має своєї. І у тих, хто в силу віку або можливостей не може вже витопити свою. Скаржитеся на перебої з гарячою водою? Згадайте цю хатинку).

Ось і колонка. Влаштовано все досить просто. Насос всередині, а зовні пара кнопок і шматок шланга. Палицю використовую для «помішування», тому що вода крижана.

А ось і моя «отрада». Точка доступу в інтернет. Ось так в чистому полі на горбочку я пару разів в день при гарній погоді виходжу в мережу. Сигнал слабенький, але, звісно, вистачає, щоб перевірити пошту, переглянути новини і навіть запостити пару картинок на сторінку в соціальній мережі)).

Зробивши всі справи, повертаюся на березі річки. Один з рибалок поїхав перевірити свої мережі.

На своєму ганку виявляю ось такий сюрприз. З відерця мені підморгує щука. Вже почищена!))

Неабияк замерзнувши на вулиці, я вирішила, що можна перекусити. Відразу беруся за приготування. Тушу в молоці. Все гранично просто. Посуду тут практично немає. Сковорода жахлива, але вона єдина в господарстві.

Готове. Вечеря мій нехитрий)

Потім п’ю каву і гортаю фотоальбом місцевої літопису

На сьогодні у мене є ще один актив. Актив – це активне відвідування пацієнта вдома. У моєму випадку це більше схоже на патронаж. Я ходжу до місцевої старенької на її прохання «розтерти спину».
Бабуся регулярно просить мазати їй спину якимись настоями. Типу, там, у них, якась живильна сила.
Подробиць рецепту не знаю, але більшу частину року живе одна і повністю веде своє нехитре господарство.
Погодьтеся, для 90 років вона це робить досить пристойно).

Процедура проста, справляємося швидко.

В процесі бабуся згадує, що топила сьогодні лазню і запрошує мене сходити, поки та ще не охолола. В моєму становищі відмовлятися від такої пропозиції нерозумно)). Я збігала до себе, швиденько зібралася. В бані ще було досить тепло, і я з задоволенням помылась, залишивши після себе колишній порядок.

На зворотному шляху взяла оберемок дров. Якщо з вечора не покласти дрова на просушку в піч, то доведеться топити на наступний день сирими). Зверніть увагу, час вечірній, але світло як вдень. Одна з особливостей місцевості. Ось де справжні білі ночі. Причому, все літо. Бренд Пітера – просто жалюгідне тритижневе подобу.