4 березня – день пам’яті відомого радянського актора, улюбленця глядачів, народного артиста СРСР Євгена Євстигнєєва. Вже 27 років його немає серед живих, але його роботи в кіно досі користуються неймовірною популярністю. Один з фільмів, який давно став класикою радянського кінематографа – екранізація роману Ільфа і Петрова «Золоте теля». Його сюжет мільйони глядачів знають напам’ять, не підозрюючи про те, що крім Юрського, Куравльова і Євстигнєєва в цьому фільмі знімався ще й Папанов. Ось тільки на екранах його ніхто не побачив – ці епізоди довелося вирізати…
Претенденти на роль Бендера: Сергій Юрський, Олександр Пороховщиков і Володимир Басів
Режисер Михайло Швейцер мав намір екранізувати роман Ільфа і Петрова ще в 1964 р., але цілих 2 роки йому довелося чекати від киночиновников дозволу на зйомки. У 1966 р. він приступив до роботи, але тут виникли нові труднощі. У головних ролях спочатку Швейцер бачив Сергія Юрського і Леоніда Куравльова – він вже працював з ними у фільмі «Час, вперед!», але в «Держкіно» зажадали провести проби з участю інших акторів. На роль Остапа Бендера претендували Олександр Пороховщиков і Володимир Басов. Цікаво те, що запрошували на проби і Арчила Гоміашвілі, який пізніше зіграє Бендера у фільмі Леоніда Гайдая, але тоді його не відпустили з театру в Грузії. Актор розповідав: «У той час я у Тбілісі якраз створив театр одного актора, де – дивний збіг – репетирував саме «Золотого теляти».
У результаті роль Остапа Бендера дісталася все-таки Сергію Юрському. Кінокритики по достоїнству оцінили його роботу. Так, М. Долинський і С. Черток писали: «Сергій Юрський – Остап – скептичний, зарозумілий, жорстокий, але він і поблажливий, як його герой, і дозволяє собі розчулитись, він сміється не тільки над іншими, а й над собою. З перших кадрів, коли, вийшовши з провінційного кинотеатрика, Юрський – Бендер здійснює глузливу прогулянку по арбатовским вулицях і несподівано дозволяє собі жарт з черепом, віднісши його гамлетівським жестом в бік і промовив саркастично «бідний Йорик», ми побачили як раз того Остапа, яким його представляли, – людини, в якому за бронею самовпевненого дотепника вгадується неприкаяність».
Претенденти на роль Шури Балаганова: В’ячеслав Невинний і Леонід Куравльов
На роль Шури Балаганова претендував В’ячеслав Невинний, а на роль Михайла Паніковського – Георгій Віцин і Ролан Биков. Але поки останній був у від’їзді, Швейцер на пробах попросив свого друга Зиновія Гердта підіграти В’ячеславу Невинному, і він виявився настільки органічним у цьому образі, що в результаті Бикову довелося відмовити. Правда, Гердт поставив свою умову: він не хотів зображувати свого героя таким огидним, як у романі, і запропонував зіграти цю роль, щоб у глядачів Паніковський викликав співчуття. Гердт пояснював: «У моєму уявленні і Паніковський і Балаганов – це «дитячі люди». У Ільфа і Петрова Паніковський смішний і бридкий. Мені хотілося показати його іншим – смішним і зворушливим. Тому що це страшно не пристосований до світу, самотній у всій всесвіту людина. Його ранить буквально все, навіть дотик повітря. А хитрості його настільки наївні, явні й очевидні, що не можуть нікому принести серйозної шкоди. Краще за всіх про нього сказав Остап Бендер: «Сварливий старий! Неталантливый божевільний!» Мені було шкода Паніковського і хотілося, щоб глядачі поставилися до нього з тими ж почуттями».
Після того, як на роль Паніковського затвердили Гердта, стало зрозуміло, що потрібно шукати іншого актора на роль Шури Балаганова – в парі з Невинним вони не виглядали. І Швейцер повернувся до ідеї знімати Леоніда Куравльова. Глядачі напевно не знали про те, що в цьому фільмі зіграв Боярський – от тільки не Михайло, а його дядько Микола, який теж був свого часу відомим актором. Йому дісталася роль Адама Козлевича – водія автомобіля «Антилопа Гну».
Роль підпільного мільйонера Корейко міг би зіграти Євген Леонов, але худрада віддав йому Євгена Євстигнєєва. Під час зйомок в середньоазіатської пустелі стався кумедний випадок: знімали черговий дубль сцени, в якій герой Євстигнєєва їде на верблюді. Режисер раптом помітив, що актор перестав реагувати на його команди. Виявилося, він просто заснув – заколисала його некваплива хода верблюда.
Після того, як робота над фільмом була завершена, виявилося, що відзнятого матеріалу занадто багато навіть для двох серій. Цензорам картина здалася невиправдано затягнутою, і вони зажадали скоротити її. Швейцер вирішив, що найбільш безболісним для скорочення хронометражу буде відмова від епізодів з «Воронячої слобідкою» і подружжям Лоханкиных, – це трохи відволікало від головної сюжетної лінії, до того ж цензори побачили в цій сцені знущання над інтелігенцією. Роль Васисуалія Лоханкина зіграв Анатолій Папанов, але глядачі так і не побачили – всі сцени з ним не увійшли у фінальний варіант. Фрагмент вирізаного епізоду дивом зберігся, і в 1992 р. був показаний по телебаченню. Завдяки цьому ми і сьогодні можемо побачити роботу Папанова в цьому фільмі.
На вимогу цензорів також довелося скоротити прохід Бендера по Арбатову, переозвучити мова лектора в газосховищі, вирізати фрагмент з одним з виступаючих на трибуні під час автопробігу, скоротити фінал, щоб «підкреслити мотив морального краху Бендера і виразно прозвучала тема поразки героя в зіткненні з великим радянським світом».
Афіші фільму
Прем’єра фільму відбулася більше 50 років тому, у грудні 1968 р. Після показу в залі повисла тиша. Реакція глядачів була неоднозначною – багато очікували побачити легку комедію, однак, за зауваженням Т. Марченко, «Юрський не сміється. Він грає не комедію, а трагікомедію. Він розмірковує. Ви можете бути з ним не згодні. Однак оскаржити у нього право на цю позицію вам навряд чи вдасться, навіть іменем авторів…».
Сам Юрський теж розумів трагикомичность свого персонажа: «Якщо говорити про мою особисту трактуванні образу, то скажу наступне. У романі ільфа і Петрова є глава «Командор танцює танго». На мій погляд, назва цієї глави визначає всю роль. Остап Бендер жив і «танцював танго» з усіма його трагічними па. Він намагався прожити життя, як танець, але з цього нічого не вийшло». Режисер Михайло Швейцер пояснював: «Адже це трагедія: життя витрачена даремно!» Оцінити його задум по достоїнству змогли тільки через багато років.
