Метро. Три підлітка не старше 16 років від нічого робити стали відкривати під час руху двері вагона.
Один самий рухливий, скажімо так. Він на місці стояти не міг. Гормони прут його мозок як можуть. Він-то і був заводієм. Другий хлопець піддається впливу. Він допомагав двері відкрити. А третій просто спостерігав за дійством.
Так от, коли склад став гальмувати в тунелі з вини блазня-активіста, жоден з присутніх пасажирів не втрутився. Але коли вони вдруге відкрили двері вже ширше і машиніст на вільні руки попросив залишити двері в спокої. Я вибухнула. Тому що перший парубок висловив “прикольну” ідею поссать у відчинені двері.
Я розумію (читай: сподіваюся і вірю), що він просто жартував. Але вголос сказала: “Дебіли! Відійдіть від дверей!”
Більше ніхто з пасажирів так і не звернув на них уваги.
Активний хлопець визначив своє ставлення до моїх слів як до жінки “психічної”. Зате двері більше не чіпали. Другий хлопець принишк, а перший так і не зміг себе стримувати і просто почав бігати по вагону.
Вчора на дитячий майданчик пішли з дітьми. Погода приємна, настрій бадьорий. Поки мої скачуть-граються, оглянула майданчик територію і якось настрій фиговатым стало. Сміття багато. Мабуть, хтось добре посидів напередодні, бо по майданчику в різних кутах були: коробка з-під торта, упаковки з-під соку, п’ять пляшок від “Балтики” та інший дрібний сміття. Я це все зібрала, та в урну скинула. Але оскільки ходила за сміттям по всій майданчику почула в свою адресу від гуляла там ж мами з дитиною: “Психічна якась. В урни заглядає”
Залишилася я на майданчику одна. А дві інші мами пішли.
Я – психічна, навела порядок. А вони нормальні гуляли на дитячому майданчику серед сміття.
Не розумію цього. Як і не розумію людей бухающих на дитячих майданчиках. Хоч би прибрали після себе. Але немає.
А різні психічні потім за ними прибирають, щоб самим не в смітті бути.
Культурна столиця. Культурні люди.
