Мене звуть Наташа, разом з чоловіком, сином і таксою ми вже три роки живемо в Берліні. Сьогодні я покажу вам звичайну життя у німецькій столиці без прикрас. Отже, 12 березня 2019 (25 фото під катом).
7:30 ранку. Починається божевільна ранок. Першим ділом буджу дитини, потім йду вмиватися. Чоловік вже п’є каву і готується гуляти з собакою.
Син чистить зуби перед телевізором. Жахливо непедагогічно! Більш того, снідає і одягається він там же. Але для сови, якої взагалі складно щось робити вранці, це найкращий варіант. Від мене вимагається лише зрідка (ну, по 15-20 разів) нагадувати, що ми як і раніше збираємося до школи.
На кухні такса жалібно просить їжі. На щастя, я за неї не відповідаю – собака повністю на чоловіка. Я ж спокійно збираюся, снідаю, укладаю ланчбокс синові в рюкзак.
Ведмедику 6, він ходить в перший клас. У Берліні всі діти йдуть у школу в 6, вміти при цьому вони нічого не повинні. Зараз, в березні, вони все ще доучивают алфавіт, але зате дуже багато часу приділяють соціалізації: дітей вчать, як треба миритися і виходити з конфліктних ситуацій.
По дорозі викидаємо сміття. Зліва баки для паперу, праворуч – для пластику, за кадром залишилися контейнери для биомусора (земля, харчові відходи), скла (окремо зеленого, коричневого, прозорого) і всього іншого (що не вдалося расстортировать). Сміттєвоз ще явно не приїжджав, так і на підлозі брудно. Але вдень спеціальний людина, відповідальний за весь наш будинок, все прибере. Як його назвати? Завгосп? Двірник? Він і прибирає, і змінює лампочки, і може полагодити які-небудь дрібниці в квартирі.
В школу батьків просять не заходити, так що доводжу дитини до дверей – далі сам. Тут же під’їжджає чоловік і везе мене на роботу. Мені, взагалі, до офісу рукою подати, але нам все одно по дорозі.
Я працюю програмістом. 4 години в день. Пара чашок кави, нарада, – от і день пройшов. Наша фірма створює програми для великих готельних мереж, сама вона при цьому невелика і складається, в основному, німців. Я спеціально шукала таке місце, щоб прокачувати мову, тому що в дуже багатьох ІТ-конторах англійська відвойовує собі головне місце. Мені ж як емігрантові спілкування німецькою важливо не менше, ніж зарплата і професійна реалізація. Ну ладно, менше, ніж зарплата. І все ж…
Іноді я обідаю з колегами, але сьогодні вирішила замість цього прогулятися до будинку пішки. На вулиці вітряно, термометр показує +8, але подекуди вже проклюнулися квіти.
У цій частині міста багато старих будівель початку 20го століття. Деякі виглядають досить пишно. Погодьтеся, відрізняється від сучасного туристичного центру Берліна?
А ось і крокуси! Трава була зеленою всю зиму, тому що сильних морозів в Берліні немає.
13:40, заходжу пообідати в азіатський ресторан. У Берліні на кожному кроці індійська, азіатська, італійська, грецька кухня. А ось знайти щось простіше – важке завдання. Колеги кажуть, зі своїми запитами на пюре з котлетою я запізнилася років на 15. Самі вони з задоволенням їдять екзотичні страви і саме за це різноманітність і люблять своє місто.
Заходжу за продуктами. Можливо, до сина сьогодні прийде пограти однокласник, тому купую нагетси: не годувати ж німецького дитини борщем та гречкою, а нагетси за місцевими мірками – святкова дитяча їжа.
Упаковую все в паперовий пакет. Поліетиленових в магазині вже давно не купиш: супермаркети дбають про екологію. Багато людей ходять в магазин з тканинними сумками, а іноді я навіть бачу авоськи.
Ось і чек:
Куряче філе (ок. 400г) – 3.20,
Сир Эмменталер (250г) – 1.79,
Хліб Чіабатта – 0.79,
Рукола – 1.79,
Нагетси (500г.) – 2.49,
Мюслі – 1.79,
Стратегічний запас каш швидкого приготування – 0.69,
Батончики мюслі – 1.29,
Мармелад для дітей – 0.95,
Паперовий пакет – 0.10.
О пів на третю я вже вдома. У дитячій бардак, потрібно терміново прибрати до приходу гостей. Збираю іграшки, мию підлогу.
Та-дан, дитяча готова!
П’ю заслужений кави. Скоро вже забирати Ведмедика з школи, і тут гості пишуть, що не зможуть прийти сьогодні. Ех, стільки зусиль даремно!
Забираю дитину, разом думаємо, чим би зайняти вільний вечір. Вирішено відкрити велосезон. Йдемо додому і відразу ж спускаємося в підвал – за велосипедом. Тут у нас невелика завалена мотлохом осередок. У кожної квартири є така. Тут зазвичай зберігають зимову гуму, санки, велосипеди, ялинкові іграшки.
Вирушаємо недалеко, на стадіон, тому що я сьогодні пішки. Влітку ми їздимо в далекі походи (за дитячим мірками, тобто кілометрів 10-12), влаштовуючи пікнік в середині маршруту. Але сьогодні тестовий виїзд: вже видно, що сідло і кермо пора піднімати, за зиму Ведмедик здорово підросла.
По дорозі фотографую берлінські новобудови. В старому районі намагаються не будувати будинки вище 4-5 поверхів.
А ось і старий будинок.
Натикаємося на маленьку незнайому майданчик. Мишка біжить грати. Найпрекрасніше в ній – чорні контейнери для піску. Вони висять на ланцюгах, їх можна піднімати, опускати або пересувати по “рейках”.
Приблизно в шість повертаємося додому. Виявляється, у Мишка є домашнє завдання. Зазвичай він встигає все зробити в гпд і додому приходить абсолютно вільною людиною. Але сьогодні поставили багато, і треба сідати за справи.
Як бачите, німецькі першокласники пишуть олівцем друкованими літерами. Прописи у них будуть тільки в третьому класі. Я намагаюся не втручатися у навчальний процес, тому йду готувати.
На плиті у мене рисова каша (за замовленням дитини), картопля, морква, пастернак (для пюре), в духовці – нагетси (не пропадати ж добру, з’їмо і без гостя).
На вечерю роблю салат з авокадо і руколою. Вже майже 7 годин, приходить чоловік, і ми втрьох сідаємо за стіл.
Залишається всього півгодинки до дитячого відбою, всі розійдуться по своїх справах: Ведмедик грає, ми з чоловіком п’ємо чай, розвалившись на дивані.
І раптом я згадую, що у нас є ще позапланове домашнє завдання. У Ведмедика в школі проходить тренінг, на якому навчають дітей не йти з чужими людьми і протистояти буллингу. Перший крок – підняття самооцінки, тому діти разом з батьками повинні скласти список своїх позитивних якостей. Всією сім’єю хвалимо дитину, я записую. Мишко посміхається до вух від усвідомлення власної важливості. Складні слова дублюю російською, щоб син їх навчав.
8 вечора. Ось тепер точно пора спати. Дитина вмивається і кличе мене читати книжку. На черзі “Кыш, Двапортфеля і цілий тиждень” з ілюстраціями Валька. Не знаю, хто отримує більше задоволення від читання: я чи Мишко.
Моя місія закінчена. Тепер 10 хвилин самостійного читання на німецькій. Просити двічі дитину не треба: німецькі книжки для першокласників страшенно цікаві. На жаль, ціла шафа російських книг не викликає у Мишка такого захоплення, як ці смішні розповіді, хоча російська мова у нього поки що лідирує. До 9 години дитина засинає.
Тим часом під ковдрою знайдена такса. Чоловік веде її на прогулянку.
А я збираю дитині ланчбокс на завтра. Бутерброд, овочі, булочка на полудень і пляшка води, – це діти їдять на перервах. Після уроків їх годують повноцінним обідом, а потім вони розходяться по кухлях або просто грають у гпд.
Справи зроблені, настає вільний час. Можна поговорити з чоловіком, почитати журнал (таке собі розслаблення: журнал для тих, хто вивчає німецьку) і лягати спати.
Спасибі, що спостерігали за моїм днем! Більше історій про нашу берлінської життя – в моєму инстаграме (посилання в ЖЖ).
