Як надходили з трусами і панікерами у Велику Вітчизняну

1

— Відставити! — крикнув, раптово з’являючись з-за кущів, майор.— Це дурість — відкривати вогонь. Якщо ми вб’ємо хоч одну людину (він так і сказав «людини»), противник переоре гарматами весь острів.
Сержант повернувся в його сторону… і глузливо посміхнувся.
Так він, вірно, посміхався ще хлопчиком у себе у дворі, побачивши боягуза. І нічого не відповів. Тим більше всі знали: майор сам усунувся від командування, коли йому пропонували…

Гарнізон острівця щодня змінювався. Одні ночами йшли, інші, навпаки, приходили, щоб піти в наступну ніч. Але, мабуть, від перших оточенців залишився тут якийсь полупорядок.
Для захисту від мін скрізь нарыты були щілини. Всі готівкові запаси продовольства ділилися порівну. Існували дозори, своя розвідка, хоча і не було загального командування.
Народ збирався тут різний. Одним потрібно було відпочити щоб потім йти далі. Іншим — відсидітися в малодушною надії: раптом візьме і зміниться.
Приходили сюди і командири. Траплялося, втративши майже всіх своїх бійців, вони вже не ризикували брати на себе яку-небудь відповідальність, і коли піхотинцю-майору запропонували стати на острові комендантом, майор навіть розсердився:
— Тут є начальники старші…
На світанку» по шию мокрий — брів по горло в воді,— прибіг боєць-розвідник.
— Німці…— задихаючись промовив він.— У спеціальних комбінезонах… Болотні чоботи… Близько роти… А то і більше.
Гітлерівці з’явилися з боку лісу, який було видно з острова. До них залишалося не більше шестисот — семисот метрів.
— Приготуватися до бою,— по-буденному спокійно наказав сержант-прикордонник.
Новачкам про сержанта цьому говорили, що’ йде він з боями від самого Бугу, де загинули його товариші, ціла застава. Там, схоже, загинула і його сім’я. Сам про себе він нічого не розповідає, але б’ється вміло і люто.
З тих пір, як він з’явився на острові, за усіма розпорядженнями червоноармійці йшли вже не до майору або комусь ще, а до сержанта. І розпорядження він завжди давав розумні та сміливі.
І тепер, коли він наказав готуватися до бою, червоноармійці швидко розмістилися у воронках і траншеях.
— Відставити! — крикнув, раптово з’являючись з-за кущів, майор.— Це дурість — відкривати вогонь. Якщо ми вб’ємо хоч одну людину (він так і сказав «людини»), противник переоре гарматами весь острів.
Сержант повернувся в його сторону… і глузливо посміхнувся.
Так він, вірно, посміхався ще хлопчиком у себе у дворі, побачивши боягуза. І нічого не відповів. Тим більше всі знали: майор сам усунувся від командування, коли йому пропонували…
Німці в сірих комбінезонах вже брели по воді, тримаючи над головою автомати і сумки з запасними дисками і гранатами.
— Підпустити ще ближче,— неголосно промовив сержант,
— Товаришу сержант, я вас попереджаю,— загрозливо зашепотів майор.
Більше чекати було не можна, і скомандував сержант;
— Вогонь!
— Відставити!— майже одночасно крикнув майор.
Бійці розгубилися. Перший залп прозвучав невпевнено
і дрібно.
Тоді сержант, який теж був у ланцюгу, обернувся, підняв гвинтівку і з коліна, майже впритул вистрілив у майора.
Той упав. А сержант, вставши в повний зріст, зривистим голосом закричав:
— По німецьким окупантам вогонь!.. Вогонь!.. Вогонь!..— Здавалося, він зараз заплаче.
Гітлерівці теж почали стріляти, але бігти ні вперед, ні назад не могли. Їх тримала вода. Засмоктувала драговина. Вони більше не думали про захоплення острова. Вони мріяли тільки вибратися з трясовини, але їм це не вдавалося. Заглушуваний пострілами, над болотом стояв несамовитий рев: це кричали збожеволілі від жаху, що занурювалися в трясовину гітлерівці.
Врятувалися всі. Лише ті, які йшли останніми. Близько роти фашистів було перебито в кілька хвилин. Це була справжня перемога.
Камов Б. П. «Партизанської стежкою Гайдара»