Познайомився з дівчиною. Віка – красуня, з яскравою помадою і в облягаючих джинсах. Явно з тих, що вимагають підвищеної уваги і витрат. Тому одразу запросив Віку в хороший ресторан. Ніщо так не полонить красиву дівчину, як хороший ресторан, це я знаю точно.
Віка сильно спізнювалася. Я дико хотів їсти, але це було б не по-джентльменськи, я терпів, я чекав. Зате встиг вивчити меню, прекрасне меню, і вже намітив кращі страви. Дорогі, звичайно. Я зовсім не багатий, але знаю важливе правило: дівчину треба чарувати відразу, брати чарівним штурмом, дурманить хорошим вином і дорогою їжею на витончених тарілках. Часто після такої вечері розімліла дівчина готова відразу їхати до мене додому. Ні, таке трапляється далеко не завжди, але важлива наполегливість. У випадку з Вікою я був готовий до довгої битви.
Нарешті, вона з’явилася, впевнено цокаючи підборами, висвітлюючи зал своїм манікюром.
Я поклав меню перед Вікою:
– Тут все дуже смачно, але давай для початку замовимо вина. Дивись, ось це італійське червоне – просто чудове. Або ось це француз…
– Ну ні, – перебиває Віка. – Я не п’ю вино. У ньому вуглеводи, в ньому етиловий спирт, це шкідливо.
– Ага, – відповідаю. – Та бог з ним, з вином. Давай поїмо нормально!
Віка дивиться меню, Віка бурмоче:
– Так, ну це суцільні білки, це полісахариди, тут глютен, це веде до ожиріння. Тут взагалі канцерогени… Все це дуже шкідливо для організму. Навіть не знаю, що замовити…
– Віка, може, салат?
– Салат? Ну хіба що салат…
Підходить офіціант, Віка каже:
– Так. Мені, будь ласка, ось цей салат, тільки без масла, без солі і без оливок. І ще сир туди не кладіть! Сир не можна, я – веган.
Офіціант люб’язно пропонує:
– Може, вам просто салатні листя з помідорами нарізати? І кедрові горішки зверху?
– Давайте! – відповідає Віка. – Тільки без горішків, вони висококалорійні! І ще: я б хотіла знати, звідки ці помідори і салат, де вони вирощені?
Офіціант кидає на мене співчуваючий погляд, усміхається Віке:
– Зараз з’ясую.
Поки він ходить, я кажу Їй компліменти, але вона мене ніби не чує, вона крутить головою і морщиться:
– У них тут дуже сухе повітря, це шкідливо для шкіри.
– Ну вибач, Віка…
– І ще запахи з кухні!
– Це ж ресторан.
– Так, але волосся ними просочаться!
Тут офіціант повертається:
– Я з’ясував. Помідори з Іспанії, салат парниковий, з Підмосков’я.
– Ну ні! – сердиться Віка. – В парниках незрозуміло що вирощують, там суцільні нітрати. І в помідорах напевно пестициди, а це веде до раку. Не буду я ваш салат.
– Віка, ну хоч щось? – благав я.
– Хм. Можна води.
Офіціант киває, збирається йти, як Віка буквально кричить:
– Але без газу! Газ – це вуглекислота, це шкідливо для печінки і підшлункової!
Через хвилину офіціант приносить пляшку води. Віка відпиває, хмуриться:
– Здається, її з-під крана налили… Жахливий ресторан, все жахливо! А ти чого не їси?
– Слухай, я згадав. У мене ж зараз дуже важлива зустріч.
– Яка?
– З психотерапевтом. Спілкування з такими дівчатами дуже шкідливо, воно веде до депресії.
Я розплатився за воду, поплескав офіціанта по плечу, вийшов на вулицю. Через півгодини я вже сидів в іншому кафе, їв величезний шматок м’яса з картоплею фрі. Один, мовчки, жадібно.
