Підземелля Сталінграда, мають, за оцінкою дигерів, протяжність понад сорок кілометрів, стали окремою ділянкою фронту під час довгої, кровопролитної битви. Війна йшла і під землею…
Загадкові катакомби
Останнім часом у пресі з’явилася велика кількість матеріалів про катакомбах і інших підземних спорудах Волгограда, які використовувалися для ведення бойових дій під час оборони міста.
Незважаючи на те, що інформація була підкріплена серйозними джерелами, один із співробітників музею-заповідника «Сталінградська битва» заявляв, що «ніяких катакомб в Сталінграді і Волгограді не існувало і не існує».
Тим не менш, деякі відомості спростовують подібні заяви. Диякон Ст. Саввінскій ще в 1911 році писав, що сотні чоловіків і жінок брали участь у будівництві катакомб Свято-Духова монастиря. За планом, який тримався в секреті, там передбачалося спорудити близько 5000 усипальниць, побудувати кілька каплиць, а також встановити склепи для монастирської братії і великих жертводавців.
Організатор будівництва ієромонах Іліодор надавав підземним спорудам фортифікаційне значення: саме цим пояснюється довжина тунелів, які простягнулися до прихованим виходів далеко за межі обителі.
У 2010 році над катакомбами утворився провал. Для вивчення підземелля туди була направлена команда геофізиків. За попередніми розрахунками загальна протяжність розгалуженої мережі ходів становить кілька кілометрів, хоча місцеві дигери називають більш вражаючу цифру – понад 40 кілометрів. В ході дослідження катакомб були зроблені цікаві знахідки, в їх числі і трофеї часів ВВВ.
Секретні роботи
Для вивчення «илиодоровских печер», а також будівництва нових підземних споруд була викликана група московських метробудівців. Незабаром після початку війни набула чинності постанова Державного Комітету Оборони про будівництво спеціальних притулків у різних містах СРСР.
Взимку 1941-42 років в Сталінграді, поряд з іншими групами, розпочала роботу бригада Миколи Ткаченка, що займалася зведенням бункера на схилах річки Цариці.
До початку активних боїв за Сталінград весь правий берег річки був зритий бліндажами. Всередині багатьох споруд вглиб укосу проривали довгі коридори, від яких в бік відходили відсіки. Однак через сильних руйнувань справжню їх протяжність встановити складно.
У 1942 році інженеру Костянтину Платову було доручено в короткі терміни спроектувати і побудувати підземний КП під Тракторним заводом, який повинен був витримувати удари 500-килограмовых авіабомб. Інженер вийшов з положення, поглибивши підземне спорудження «як можна сильніше».
Незабаром після передачі КП військовим виявилося підірвано стоїть над бункером 2-х поверхова будівля заводоуправління, проте підземні приміщення не постраждали.
Цікаво, що паралельно з радянськими інженерами на підступах до Сталінграда і в межах міста своє підземне будівництво вели німці. За спогадами волгоградців одна з таких робіт велася в районі кондитерської фабрики.
До деяких робіт – підвозу цементу та інших будівельних матеріалів – німці активно залучали місцевих жителів і полонених червоноармійців, однак підпускали їх тільки до входу в тунель. Об’єкт завжди посилено охоронявся поліцією і був підірваний лише в січні 1943 року.
Підземна війна
Досвід Першої світової війни показав ефективність використання підземних тунелів для диверсійно-підривної роботи. Під час боїв за Сталінград в цілях мінно-вибуховою діяльності першими використовувати підземні тунелі стали інженерні війська.
Головний удар радянських підривників припав на великий опорний пункт німців, з якого обстрілювалися переправи. Спочатку сапери вирили 5-метровий колодязь, потім пробили штольню, довжина якої склала 40 метрів, а ширина – 1 метр. Після вибуху німці в терміновому порядку запросили засоби прослуховування.
При веденні боїв радянські війська також успішно використовували систему каналізації. Одне з її відгалужень від Волги вело практично в центр міста. За спогадами фронтовиків, поки вони повзли по трубі довжиною більше ніж кілометр, багато з-за нестерпного смороду втрачали свідомість. Тільки пізніше військовим стали видавати протигази.
Одна з найбільш розгалужених систем підземних ходів була під заводом «Барикади». Начальник розвідки 308-ї стрілецької дивізії Ст. Ланчевский згадував, що оточений в одному з цехів заводу майор Кушнарьов зумів зі своїм загоном прорватися до підземелля. Ззаду притискали німці, а попереду була тісна бетонована труба, через яку і вдалося пройти уцілілим солдатам.
За словами Ланчевского, червоноармійців тоді врятувало те, що тунель «йшов зигзагами», а тому прострілювати його виявилося неможливо. Тільки на третю добу загін, розкопуючи ножами завали, пробрався до своїх.
В ході боїв деякі підземні споруди вибухали радянськими військовими. За свідченням місцевого жителя, він спостерігав за тим, як біля входу в один з тунелів 76-мм гармата відображала німецькі атаки, але коли закінчилися снаряди, червоноармійці відкотили знаряддя і підірвали лаз.
Під забороною
Деякі штольні були ліквідовані вже після звільнення Сталінграда. Так як підвали постійно заливала вода, входи в підземні тунелі просто закладали породою. Однак не тільки замуровані входи заважають сьогодні досліджувати волгоградські підземелля.
Про небезпеку проникнення під землю випадкових відвідувачів говорить директор ЦКУ «Волгоградпатриотцентр» Михайло Кудінов: «Уявіть, що де-небудь в центрі міста дигери в підземному тунелі чіпляють «розтяжку», а там – близько 30 кілограмів вибухівки. Що станеться? Район піде під землю разом з людьми і будівлями».
Досі живі кілька співробітників 10-ї дивізії НКВС, що відповідали за підземні операції в Сталінграді. Незважаючи на те, що їм вже за 90 років вони досі стоять на спецобліку ФСБ. Взяти у них інтерв’ю не представляється можливим.
Більш того, багато катакомби і сьогодні заповнені отруйним газом – іпритом, який представляє смертельну небезпеку для людини.
Мабуть, підземелля Волгограда ще довго будуть зберігати свої таємниці.
Тарас Рєпін
